РОЗДІЛ 2
СКЛАД І СТАНОВИЩЕ ПРОФЕСОРСЬКО-ВИКЛАДАЦЬКИХ
КАДРІВ В ХОДІ РЕФОРМУВАННЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ
З остаточною перемогою радянської влади в Україні розпочалося будівництво нового суспільного ладу. Перед більшовицьким режимом постало чимало проблем, які вимагали негайного розв'язання. Однією з них стала проблема підготовки кадрів вищої кваліфікації, а відповідно - розбудова вищої школи, від вирішення якої залежала відбудова економіки, реалізація соціальних, політичних, культурних зрушень.
Поразка національно-визвольних змагань періоду 1917-1920 рр. призвела до ліквідації створеної національними урядами української вищої школи, в основу якої було покладено ідею національної освіти. Відкинувши її, як буржуазно-націоналістичну, комуністична влада розпочала створення власної системи освіти. Наркомос України розгорнув діяльність, спрямовану на реорганізацію існуючих вищих навчальних закладів, поліпшення підготовки спеціалістів. 24 лютого 1920 р. він видав "Тимчасову інструкцію губернським відділам народної освіти". За цим документом передбачалося поновлення навчання в технічних і медичних вузах, ліквідація дореволюційних історико-філологічних та юридичних факультетів та організацію нових інститутів народної освіти для підготовки педагогів згідно вимог нової радянської освіти [ 147, c. 9 ]. Таким чином, губернські відділи народної освіти отримали підставу для закриття існуючих вузів, як таких, що не відповідали основним принципам радянського будівництва. Відповідно, на їхній базі планувалося заснування нових навчальних закладів.
Плани радянського керівництва однаково не знайшли підтримки як в старої російської професури, так і в української національно-свідомої інтелігенції. Перша була незадоволена руйнуванням університетів, які відігравали провідну роль у науково-культурному житті України. Друга розуміла небезпеку для розвитку української науки і культури, яка полягала у відмові від національної вищої школи. Професори колишніх імператорських університетів і в УСРР продовжували дотримуватися принципів традиційної освіти. Тому Наркомос УСРР намагався через реформу школи відійти і від національних, і від дореволюційних шляхів розвитку освіти.
Проблеми реформування освіти були обговорені на І Всеукраїнській нараді з питань народної освіти, яка відбулась у березні 1920 р. у Харкові. Нарада утворила постійно діючу комісію при Наркомосі УРСР для складання програм і планів вищої школи. Для безпосереднього керівництва перебудовою та прискоренням її темпів у серпні 1920 р. в Наркомосі УСРР було створено Головний комітет з професійної технічної і спеціальної освіти (Укрголовпрофос), а пізніше Головпросвіт. Наркомомом освіти УСРР у 1920 р. був призначений Г.Ф.Гринько, а головою Укрголовпрофосу - Я.П. Ряппо.
Творцем першої концепції та моделі освіти став народний комісар освіти Г.Гринько. В той час, як в основу освітньої системи радянської Росії було покладено єдину трудову школу - дев'ятирічка - інститут або університет (технікуми були середньо спеціальними навчальними закладами і стояли ближче до української професійної школи), пропозиції Г.Гринька базувались на ідеї соціального виховання (дошкільне соціальне виховання - від 4 до 8 років; соціальне шкільне виховання - трудова семирічна школа, яка поділяється на два концентри: з 8 до 12 років і з 12 до 15 років) та професійної освіти. Після семирічки йшла професійна школа (3 - 4 роки навчання), яка надавала учням середню освіту за рівнем десятирічки і спеціальність за певним фахом. Професійна освіта мала підготовляти спеціалістів для окремих галузей діяльності і розподілялася на так звані вертикалі: індустріальну, агрономічну, соціально-економічну, педагогічну і т.д. Так, наприклад, індустріально-технічна вертикаль включала індустріалізовані семирічки, індустріально-технічні профшколи і відповідні технікуми та інститути. Далі навчання можна було продовжити у вищій школі - технікумах та інститутах.
В Україні передбачалась ліквідація університетів, а замість них залишалась так звана наукова вертикаль, куди повинні були увійти різні інститути та академії теоретичних знань. Технікуми повинні були стати підготовчою школою до інституту. Схема Г.Гринька зазнала деяких змін, які були внесені головою Укрпрофосу Я.П.Ряппо. У серпні 1920 р. на ІІ загальноукраїнській нараді з питань освіти була затверджена " Модель освіти УСРР" на новий навчальний рік. За її схемою вища школа належала до системи професійної освіти, вилучалась наукова вертикаль, передбачалося утворення технікумів (3-4 роки навчання) і інститутів (4-5 років навчання) . Для підготовки вчених у різних галузях науки засновувались академії з дворічним курсом. Першочергова увага відводилась організації робітничих факультетів, за допомогою яких передбачалося докорінно замінити соціальний склад студентства вузів та здійснювати ідеологічний вплив як на нього, так і на викладачів [187, c. 3 ].
В порівнянні з тодішньою системою освіти у Росії, де теж вистачало непорозумінь у здійсненні вузівської політики, але університети зберігались, українська модель зовсім виключила зі своєї схеми університети. Інститути і технікуми визнавались як рівнозначні вищі учбові заклади з тією різницею, що технікум мав своїм завданням готувати спеціаліста у вузькій галузі, а інститут - спеціаліста-адміністратора та організатора.
До революції в Україні діяло 27 вузів, у тому числі три університети - у Києві, Харкові та Одесі, які вважалися вузами загальноосвітнього циклу та педагогічної підготовки не давали. У них навчалося в 1914 -1915 н.р. 32,5 тис. студентів [8, c. 23]. Діячі Наркомосвіти вважали, що у розвитку вищої освіти існує шкідливий дуалізм: з одного боку - університети "чистої науки", що являють собою загальноосвітні, словесні вищі школи, з іншого - капіталістичні спеціальні вищі учбові заклади. Тому у 1921 р. всі університети в Україні було ліквідовано, а на їх базі створювались невеликі спеціалізовані вузи: соціа
- Київ+380960830922