РОЗДІЛ 2.
ДОСЛІДЖЕННЯ ВНУТРІШНІХ ЕКОНОМІЧНИЧНИХ ЗВЯЗКІВ ШАХТИ ЯК ЕНТРОПІЙНОЇ СИСТЕМИ
2.1. Сутність коефіцієнту ефективності управлінських впливів
Паливно-енергетичний комплекс відіграє провідну роль у національній економіці. Не зважаючи на несприятливі макро- та мікроекономічні умови, частина шахт продовжує стабільно працювати, у той час як інші підприємства взагалі припинили своє існування, або знаходяться у стані глибокої кризи, знижуючи обсяги товарної продукції та перетворюючись на "чорні плями" й без того достатньо депресивних шахтарських регіонів. У комплексі факторів, що забезпечують стабільну роботу вугільних шахт, важливу роль відіграють правильно прийняті та своєчасно реалізовані рішення зі стратегічного та оперативного керівництва підприємствами. Як відомо, будь-яке підприємство являє собою відкриту систему, тобто систему, яка активно взаємодіє із зовнішнім середовищем. Саме у зовнішньому середовищі проявляється результативність функціонування організації, ефективність її діяльності. Зовнішнє середовище є механізмом диференціації організацій, саме на його основі відбувається природній відбір фірм, підприємств, організацій: повне відторгнення організації зовнішнім середовищем означає припинення існування такої організації, а ефективне інтегрування у зовнішнє середовище забезпечує її успіх. Через таке значення зовнішнього середовища для організації найчастіше в управлінні нею використовують наступну стратегію: спочатку досягають органічного інтегрування підприємства у зовнішнє середовище, а потім концентруються на збалансованій оптимізації внутрішнього середовища. У випадку з підприємствами вуглевидобувного комплексу, мова скоріш може йти за паралельне здійснення цих двох типів управлінських впливів.
Під зовнішнім середовищем розуміють оточення організації, тобто усю сукупність чинників, від яких залежить процес її функціонування, які діють чи можуть діяти певним чином на організацію та її цілі, та які повинні враховуватися при управлінні виробничою структурою. Зовнішнє середовище може бути структуроване в залежності від якості окремих чинників такого середовища та сили їх впливу на організацію. З цієї точки зору зовнішнє середовище підрозділяється на робоче та загальне середовище.
Під робочим середовищем розуміють переважно фактори прямого впливу, тобто сферу безпосередніх контактів організації (постачальники, посередники, споживачі, конкуренти, органи державної влади, легальні та нелегальні структури силового тиску). [36]
Загальне середовище - це ті фактори зовнішнього середовища, які не спричиняють безпосередньої дії на фірму, але які не можуть не враховуватися при управлінні організацією. Це, переважно, загальнополітичні, загальноекономічні та соціокультурні фактори, які як раз й визначають характер загального середовища. [54]
Відносини між суб'єктом та об'єктом управління у загальному вигляді можна представити таким чином, як це показано на рисунку 2.1. [54]
Рис.2.1. Взаємодія між суб'єктом та об'єктом управління
Об'єкт управління та пов'язаний з ним орган управління утворюють найпростішу систему управління. Зв'язки між ними бувають прямими та зворотними. По прямих зв'язках передаються керуючі команди (накази та розпорядження), а по зворотному - відомості про стан об'єкту. Управління полягає у тому, аби визначити мету та винайти найкращі засоби для її досягнення. Одним з таких засобів є вид управління, що може використовуватися на підприємстві. На рисунку 2.1 представлений програмний вид управління, сутність якого полягає у виконанні заданої програми. Застосування такого виду управління можливе тоді, коли наперед відомі стани системи у різні моменти часу. Але в умовах реального світу більшість підприємств діють в умовах невизначеності та змушені пристосовуватися до зміни економічних умов. В цих умовах необхідний перехід до нового виду управління - відстежуючого (Рис. 2.2). [80] В залежності від зовнішніх змін М орган управління обирає той вид керівного впливу, який принесе найбільший ефект. Відомості про зміни зовнішнього середовища та про їх вплив на об'єкт управління надходять до керуючого елементу системи управління по каналу зворотного зв'язку, у той час як прямий зв'язок доносить його розпорядження до об'єкту управління.
Рис.2.2. Відстежуючий режим управління
На практиці для управління виробництвом використовують комбіновані системи управління, у яких знаходять застосування як програмний, так і відстежуючий режими. Найчастіше при розробці плану використовується програмний режим, а при реалізації плану - відстежуючий. Це дозволяє за допомогою зворотного зв'язку враховувати непередбачувані перешкоди та вносити корективи, які б зводили до мінімуму відхилення від запланованого ходу робіт. (Рис.2.3) [77]
Y(M')
Y(t)
Рис. 2.3. Комбінована система управління
Як видно з рисунку 2.3, управління складними виробничими процесами здійснюється за замкненою схемою, а керівні впливи включають дві компоненти: програмну та відстежуючу. Однак повноцінні системи управління повинні .володіти ще й здатністю до адаптації, тобто пристосовуватися до зовнішніх умов, що змінюються. Адаптація проявляється у механізмі гомеостазису. Гомеостазис - це здатність системи зберігати свої основні властивості при зміні зовнішніх умов. Міра зміни властивостей системи в результаті зовнішніх впливів визначається внутрішньою її будовою та силою зв'язків між окремими її елементами. [77]
Інформація про внутрішній стан системи, про стан зовнішнього середовища, про виконання поставлених задач необхідна для оцінки ситуації та прийняття вірного управлінського рішення. Тому актуальними є дослідження, спрямовані на розробку економічних методів управління вуглевидобувни