глава 27 КПК України) регламентує судові дебати як самостійну частину судового розгляду. Говорячи про значення судових дебатів, необхідно підкреслити їхнє значення у підведенні підсумків судового розгляду по справі. Для складу суддів важливо почути від прокурора, захисника, цивільного позивача і цивільного відповідача їхнє розуміння з тих питань, розв'язання яких має бути здійснено при постановленні вироку. Судові дебати сприяють формуванню внутрішнього переконання суддів.
У своїх усних виступах учасники дебатів відтворюють обставини вчиненого злочину. Це особливо важливо, коли мова йде про великі, багатоепізодні справи, розгляд яких відбувається протягом тривалого часу. Відомо, що людська пам'ять дуже недосконала, це відноситься повною мірою і до суддів. З плином часу деякі факти в їхній пам'яті стираються, і тоді важливу роль виконують учасники судових дебатів, насамперед прокурор, в обов'язок якого входить висвітлення усіх без виключення обставин вчиненого злочину.
Особливо суттєве призначення судових дебатів полягає у встановленні судом істини по справах із доказами, які носять суперечливий характер. Оцінка таких доказів, що дається прокурором і захисником із протилежних позицій, допомагає суддям визначити своє відношення до цих доказів і в результаті, визнати підсудного винуватим або невинуватим у пред'явленому йому обвинуваченні. Також під час судових дебатів має важливе виховне значення для громадян, що є присутнім у залі судового засідання, промова прокурора. Певний виховний вплив робить виступ прокурора і на підсудного, що зможе усвідомити неправомірність своїх дій і визначити для себе шлях виправлення.
Діяльність прокурора як державного обвинувача в суді першої інстанції закінчується проголошенням промови, у якій він дає оцінку доказам дослідженим під час судового слідства. Від прокурора вимагається об'єктивність і неупередженість при оцінці доказів. Він повинен з повагою ставитися до аргументів, які наводяться стороною захисту на виправдання підсудного або з метою пом'якшення його долі.
Прокурор, підтримуючи державне обвинувачення, у своїй промові реалізує функцію обвинувачення. Промова прокурора повинна бути переконливою не тільки для суддів, але і для присутніх у залі. Вона повинна бути юридично і стилістично грамотною. Прокурору необхідно прагнути до того, щоб його розуміли не тільки судді і захисник, але і люди юридично не обізнані. Із загального числа опитаних прокурорів третина вказала на найбільше втілення та реалізацію обвинувачення при проголошенні обвинувальної промови.
В основу промови необхідно покласти тільки безперечні, перевірені в ході судового розгляду факти. Варто виходити з основного принципу кримінального процесу презумпції невинуватості - усі сумніви повинні тлумачитися на користь підсудного. Однак на практиці деякі прокурори не висловлюють свого ставлення до доказів виправдувального характеру, обходять суперечності в показаннях потерпілого і свідків, що говорять на користь підсудного. Суттєва шкода таких промов полягає в наступному. По-перше, вимовлена в такому стилі промова прокурора викликає негативне відношення до його позиції з боку громадян, що є присутнім у залі судового засідання. По-друге, така промова дає додатковий матеріал для змагальності стороні захисту. По-третє, що особливо важливо, така промова викликає у суддів негативне ставлення до позиції прокурора.
Сприйняття промови прокурора багато в чому визначається її структурною побудовою, її формою. Зміст і форма промови державного обвинувача повинні гармонічно сполучатися, бути взаємозумовленими.
Ні кримінально-процесуальний закон, ні Генеральний прокурор України у наказі № 5 від 28 жовтня 2002 року "Про організацію підтримання державного обвинувачення в суді, забезпечення його відповідності кримінальному та кримінально-процесуальному законодавству"[103] не визначають структури промови прокурора, який підтримує в суді державне обвинувачення. Вона відпрацьована багаторічною практикою підтримки державного обвинувачення.
Таким чином, промова прокурора повинна включати в себе:
1) аналіз та оцінку доказів;
2) усунення причин та умов, які сприяли скоєнню злочину;
3) правову оцінку злочину;
4) дані, які характеризують особу підсудного;
5) оцінку суспільно-соціальної небезпеки злочину;
6) позицію прокурора щодо покарання підсудного;
7) пропозиції про порядок відшкодування шкоди;
8) думку про визначення юридичної долі речових доказів.
Вказана структура промови найбільш оптимально відповідає завданням, що стоять перед державними обвинувачами.
Підтримка в суді державного обвинувачення - це першочергова діяльність прокуратури, яка віднесена кримінально-процесуальним законом до її компетенції.
Раніше подвійне становище прокурора (одночасно обвинувач та особа, що здійснювала нагляд за законністю під час здійснення правосуддя) було внутрішньо суперечливим і вело до нерівності сторін. У кримінальному процесі прокурор повинен бути тільки стороною обвинувачення, обсяг його процесуальних повноважень повинен відповідати обсягу процесуальних повноважень захисту. Це відповідає проведеному в життя принципу змагальності, що одержав закріплення в українському кримінальному судочинстві.
Отже, позиція прокурора у кримінальному процесі досить неоднозначна та багатогранна. Стосовно діяльності прокурора ще вчені довоєнної доби вказували, що "Положення державного обвинувача - прокурора - в суді відмінне від його положення до суду та після суду. До суду прокурор є розпорядником попереднього розслідування. Після суду він - орган нагляду, який має право витребувати судові справи і опротестовувати вироки суду"[104, с. 202].
Такі основні моменти реалізації функції обвинувачення прокурором.
Серед суб'єктів, правочинних здійснювати обвинувальну діяльність центральне місце, безперечно, належить особі, якій безпосередньо завдано злочином шкоди, тобто потерпілому.
Положення потерпілого в українському кримінальному
- Київ+380960830922