РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОЗДАТНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ШВЕЙНОЇ ГАЛУЗІ
2.1. Сучасний стан забезпечення конкурентоздатності підприємств
За спостереженнями фахівців, майже половину своїх прибутків населення витрачає на придбання тканин, одягу, трикотажу, шкіряних і хутряних виробів, взуття й інших товарів, що виробляє текстильна та легка промисловість. Такий підвищений попит на товари широкого вжитку висуває виробникам певні вимоги до якості продукції і, відповідно, до забезпечення конкурентоздатності та стійкості роботи підприємств.
Конкурентні ж проблеми швейної галузі припускають оцінку задоволеності виробників сировинними ресурсами, ступеня спрацьованості основних фондів, наявності високих технологій і потрібної в галузі системи менеджменту, орієнтованого на забезпечення конкурентоздатності як підприємства зокрема, так і всієї галузі в цілому.
Так, на сьогодні лише у 26 з 98 торгівельних організацій, з якими працює ЗАТ "Юність", ефективність продажів перевищує 50%. Це призводить до утворення запасів готової продукції на складах підприємств-виробників наприкінці сезону (коли здійснюється повернення нереалізованої продукції) і до значних втрат через її старіння та псування, необхідність сезонних розпродажів тощо. У великих фірм на власну роздрібну мережу припадає від 50 до 90% продажів). Так, фірмові магазини мають такі швейні підприємства, як "Дана", "Україна", "Юність", "Каштан", "Желань", "Ластівка" тощо. Проте цим підприємствам поки що бракує досвіду реалізації одягу. Тому, наприклад, в структурі реалізації виробів АТЗТ ВТШФ "Україна" на оптовиків припадає лише 10-15%. Тільки третина підприємств галузі мають досить високий технічний рівень. При цьому в більшості периферійних фабрик ступінь зносу активної частини основних фондів сягає 40 відсотків, а на деяких вік машинного парку становить 40-50 років.
Однак на технічне переоснащення та модернізацію виробництва підприємств "Текстерно" (м. Тернопіль), "ТК-Донбас" (м. Донецьк), "Волинський шовковий комбінат" (м. Луцьк), "Трембіта" (м. Чернігів), "Володарка" (м. Вінниця) в 2003 р. витрачено 30 млн грн і понад 23 млн дол США [77, с. 9]. Оновлення технічної бази здійснюється швейними підприємствами переважно завдяки роботі на давальницькій сировині та, відповідно, стабільному надходженню валюти. Прикладами цього є переоснащення деяких виробничих підрозділів у фірмах ВАТ "Київська швейна фабрика "Желань", КП "Київська швейна фабрика "Дана", "Мрія", ЗАТ ШП "Юність", ВАТ "Ластівка" тощо [146, с.37].
Стратегія підвищення конкурентоздатності підприємств галузі полягає у розробці системи менеджменту, стратегії реконструкції та підвищення конкурентоздатності виробництва й продукції, що випускається.
Текстильна та легка промисловість сьогодні складаються з безлічі малих, середніх та великих підприємств. Така роздрібненість утруднює володіння більшою частиною на ринку і можливість бути визнаним покупцями. Під час придбання товарів споживач зазвичай орієнтується на торгову марку. Щоб збільшити обсяг продажів, або одержати додаток до ціни виробники надають своїй торговій марці іншомовної назви. Проте цілком очевидно, що гарні, привабливі назви не допоможуть, якщо якість товару погана. Шлях до підвищення якості потребує досить великих інвестицій та зміни філософії підприємств, суть якої полягає в тому, щоб потреби споживача й цілі підприємства збігалися. Оскільки більшість підприємств швейної промисловості належать до малих і середніх, для них виявлення нової потреби є дуже важливим.
Багато директорів і фахівців це розуміють, тому надійність та якість своєї діяльності пов'язують з індивідуальним підходом у разі роботи з клієнтами. Нові замовлення, розширення асортименту продукції, затребуваної покупцями, моделювання та підвищення якості виготовлення дають їм змогу мати конкурентну перевагу й вижити у кризовій ситуації.
Безперервний пошук ніш та вибір сегментів ринку - найскладніше завдання для маркетингу. На сьогодні маркетинговий підхід до управління підприємствами галузі використовується не повною мірою. Справа в тому, що маркетингові дослідження є дорогими й підприємства економлять гроші саме на них. У кращому разі у відділі збуту є маркетолог. Тому ймовірність помилки у виборі товару, який може зацікавити споживача, є великою.
Під час розробки нових товарів існують свої проблеми. Малим та середнім підприємствам швейної промисловості не під силу мати власні будинки моделей, у штатному розкладі яких зазвичай кілька модельєрів та дизайнерів, які імітують розробки відомих фірм.
Намагання створити холдинги та фінансово-промислові групи, які здатні мати торгові доми і будинки моделей, не мали успіху. Проте найталановитішим і заповзятливим модельєрам все таки вдається виходити на елітний ринок, їх товари - високої якості, розраховані на високу моду, висококласне обслуговування споживачів, престижну торгову марку. Так, відповідно до Указу Президента України та Постанови Кабінету Міністрів України пройшов 1 Всеукраїнський конкурс якості продукції (товарів, робіт, послуг) - "100 кращих товарів України" - єдина загальнонаціональна акція з державним статусом. Організатор конкурсу - Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики за підтримки Національної академії наук України МЗС, Мінекономіки, Мінагрополітики Мінпромполітики та МОЗ України. Мета акції - сприяти підвищенню якості та конкурентоспроможності вітчизняної продукції товарів, робіт та послуг, забезпечити на всіх рівнях захист інтересів споживачів, дати потужний імпульс входженню України до європейського та світового економічного простору. Конкурс покликаний також прискорити впровадження на вітчизняних підприємствах сучасних методів управління якістю та навколишнім середовищем, стимулювати рух за ділову досконалість та прагнення виробників якомога повніше задовольнити потреби вітчизняного споживача.
Пошук своїх споживачів, розробка нових моделей самі собою не можуть збере