РОЗДІЛ 2. ІСТОРИКО-ПОЛІТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНЦІВ У КАНАДСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО
2.1. Вплив соціально-політичних факторів на склад та характер української еміграції до Канади
Формування української етнічної групи Канади тісно пов'язане із причинами, соціальним складом, регіонами виходу українців до еміграції. У залежності від причин, які породжують еміграцію, вона буває двох основних типів: економічною (заробітчанською) та політичною. На відміну від добровільної за своїм характером економічної еміграції, політична здійснюється, здебільшого, примусово - під тиском держави, правлячого режиму або окупаційної влади. Разом з тим і економічна, і політична еміграція - це результат , як правило, свідомого вибору людини. Еміграції також розрізняють за кількістю людей, що виїжджають з окремо взятої країни. Якщо йдеться про десятки і сотні тисяч, такі еміграції підпадають під категорію масових [204, с. 3].
Для населення українських земель були характерними обидва типи еміграції. В одних випадках виїзд за кордон з метою постійного чи тимчасового проживання здійснювався через економічні причини, а в інших причиною виступали політичні мотиви. Бувало й так, що політичні та економічні мотиви еміграцій взаємно доповнювали один одного.
Ставлячи собі за мету дослідити життєдіяльність української етнічної групи Канади дисертант не обирав якогось окремого, визначеного відрізку часу, а охопив дослідженням увесь понад столітній період її перебування там. Тому, починаючи розповідь про прибуття українців до Канади, він повинен був рахуватися з тим, що вони потрапляли туди в минулому трьома великими потоками. Після кількадесятирічної перерви, з середини 80-х рр. ХХ ст., розпочалася нова хвиля виїзду українців за кордон, в т.ч. й до Канади. Отже, дисертант повинен враховувати, що кожний масовий вихід українців із своїх етнічних земель породжувався відповідними причинами, водночас схожими і відмінними на кожному з етапів. Але два, вище названі мотиви завжди були присутні.
Доречно відразу на початку сказати про те, що з плином часу українські та зарубіжні суспільствознавці виробили цілу концепцію т.зв. хвиль української еміграції. Станом на теперішній час їх вже налічується чотири. Перша хронологічно охоплює 90-ті рр. ХІХ ст. - до початку Першої світової війни, друга - міжвоєнне двадцятиліття, третя - перші роки по закінченні Другої світової війни. А четверта розпочалася разом із здобуттям Україною незалежності.
Дисертант також хотів би звернути увагу на той факт, що традиційно, ще з радянських часів, українські дослідники, займаючись питаннями еміграції українців із своїх етнічних земель, старанно обходили ті терени їх споконвічного заселення, які перебували у міжвоєнний період поза межами УРСР. Тому в їх поле зору не потрапляли ті українці, котрі виїжджали з територій, що знаходилися вже по Першій світовій війні у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини чи навіть Росії або Білорусі. Ця тенденція перекочувала і до пострадянських досліджень. Таким чином, виходить, що українці або їх пращури, які походили із земель поза межами сучасної України, вже ніби не українці. І, отже свідомо, чи несвідомо ми їх відносимо до тих же "поляків", "румунів" чи ще когось. В дійсності ж, під час кожної з хвиль еміграції українці досить масово виїжджали і в міжвоєнний період (за виключенням СРСР) і по Другій світовій війні і навіть у 80-х рр. ХХ ст., як це мало місце, наприклад, з Польщі. Тому, очевидно, було б доцільним не оминати цієї категорії українців при дослідженні міграційних процесів.
Переселенський рух кінця ХІХ - початку ХХ ст. виник внаслідок важкого соціально-економічного становища західноукраїнського населення. Малоземелля та низький життєвий рівень виступали головними побудниками масової еміграції. Хоч не тільки вони. Як видно з аналізу багатьох джерел, стимулом до виїзду виступала не лише крайня нужда, але й намагання досягти вищого добробуту або навіть зміни свого суспільно-політичного статусу. Останнє стосувалося незначної кількості емігрантів, які мали певну освіту, відповідні амбіції, володіли мовами.
Загалом же соціальний склад населення регіонів, звідки розпочалася масова еміграція характеризувався структурою, наприклад, для Східної Галичини на рубежі ХІХ - ХХ ст. наступним чином:
Таблиця 2.1
Соціальний склад українського населення Східної Галичини
Група зайнятості, професіяКількість у відсоткахЗемлероби94,4Робітники промисловості, ремісники1,4Працівники торгівлі0,4Службовці0,5Військовослужбовці1,0Особи без занять, домашня прислуга 0,9Батраки 1,4
Джерело: Макарчук С.А. Этнонациональное развитие и национальные отношения на западноукраинских землях в период империализма. - Львов: Изд. ЛГУ, 1983. - С.43.
Відразу відзначимо, що наведені дані можуть бути дещо наближеними, оскільки українці відібрані за мовною ознакою. Тому цілком ймовірно, що до них могли бути зараховані й особи інших національностей. Або ж, навпаки, українці могли потрапити до інших національних груп. Йдеться про те, що у Східній Галичині проживала значна кількість поляків, євреїв, представників інших національностей, щоправда, українці переважали. Тому наближеність наведених у таблиці даних може бути дуже незначною і несуттєвою для дослідження. Що ж стосується Західної Галичини, то й тут українці складали чималий, а подекуди й переважаючий відсоток населення.
Таке ж саме співвідношення щодо зайнятості населення склалося приблизно і на території Буковини та Закарпаття. В останні роки ХІХ ст. австрійська статистика все населення Буковини за зайнятістю ділила на 4 групи. В 1900 р. у сільському господарстві було зайнято близько 500 тис. осіб (76 %), у промисловості - близько 72 тис. осіб (11 %), у торгівлі і на транспорті - близько 47 тис. осіб (7 %), на державній та військовій службі - близько 38 тис. осіб (6 %) [108, с. 77]. Наведені показники також підтверд
- Київ+380960830922