РОЗДІЛ 2
Напрями формування і консолідації української політичної нації на етапі суспільної трансформації
2.1. Трансформація соціальної структури українського суспільства та процеси формування і консолідації нації
Процес консолідації української нації як політичної нації з етнічною серцевиною залежить від характеру розвитку соціальної структури українського суспільства. Становлення нової соціальної структури в умовах модернізації українського суспільства - це складова процесу консолідації нації. Оскільки в умовах модернізації суспільного життя відбувається становлення нових форм соціальних зв'язків, від міцності яких залежить ступінь консолідованості нації. Від того, якими стануть основні характеристики соціальної структури, залежить і той шлях консолідації, який обере Україна.
Еволюція соціальної структури визначається особливостями економічного розвитку нації. Перетворення виробничих відносин з урахуванням інтересів більшості суспільства, перехід до нових технологічних засобів виробництва мають особливе значення серед різноманітних консолідуючих чинників української нації. На думку Ю. Римаренка та В. Чернеця, "економічна фаза в національному відродженні є однією з найголовніших" [ 163, с.471].
Етнос стає нацією у процесі довготривалої еволюції завдяки формуванню внутрішніх економічних, духовних умов, котрі дають змогу спілкуватися з іншими етнічними меншинами, їх культурою. В.Винниченко "перспективи розвитку нації вбачав у соціальному контексті, який включає сукупність економічних, політичних, власне соціальних відносин" [163, с.416]. Значну роль в процесі націотворення відіграє держава, вона сприяє розвитку індустріального виробництва. Етнічна спільнота стає індустріальною, щоб уцілити і здобути політичну автономію. В обох випадках мова йде про національну державу як про необхідний елемент становлення нації.
Людина не може стати суб'єктом виробничих відносин поза активною свідомою практичною діяльністю. Розвиток соціальних відносин є найбільш ефективним засобом підпорядкування економіки прогресу індивідуальності, засобом олюднення соціально-політичних, етнонаціональних відносин, спрямованих на консолідацію нації, могутнім матеріальним стимулом для утвердження загальнолюдських моральних цінностей.
Спрямованість господарської діяльності зумовлена своєрідністю економічної і політичної історії етносів, націй, особливостями організації та управління у процесі праці тощо. На господарську діяльність етносів впливають етнокультурні трудові традиції, рівень їх соціально-економічного розвитку та характер середовища його проживання.
Відомий український вчений минулого В.Липинський також відзначав вагу економічних чинників формування нації. Він писав: "Нація - це реалізація хотіння до буття нації. Коли немає хотіння, висловленого у формі ідеї, - немає нації. Але так само немає нації, коли ці хотіння не реалізуються у матеріальних формах держави" [164, с.391].
Проблеми формування національного ринку в сучасних умовах досліджують відомі вчені - Ю.Архангельський, І.Лукінов, В.Геєць, А.Гальчинський, О.Гончаренко, С.Мочерний, Ю.Пахомов, А.Чухно, М.Чумаченко, А.Філіпенко, В.Черняк та ін. Ними фундаментально досліджено напрями активізації інвестиційної та інноваційної діяльності як основи економічного оновлення і зростання. Соціально-економічний розвиток країни у взаємозв'язку з соціально-політичними процесами досліджено у колективних монографіях вченими Інституту соціології [138, с.51 - 268], МАУП [161, с.208 - 216], у працях О.Майбороди [63, с.38 - 46], П.Надолішнього [108, с.127-145], В.Пилипенка [165, с.18 - 64], О.Каревіної [166, с.221 - 226], М.Хилька [167, с.234 - 240].
На думку вчених, передумови для політичної стабільності національного розвитку створять: становлення соціально орієнтованих ринкових відносин; інституалізація ринкової системи шляхом розвитку вільного підприємництва; впровадження передових досягнень науки і технологій шляхом активізації вітчизняного науково-технічного потенціалу; забезпечення належного правового регулювання соціально-економічних процесів, створення стабільних і цивілізованих умов для інвестування економіки. Зокрема, дослідники аналізують проблему розробки української економічної моделі, де основною ланкою першочергових технологічних перетворень має стати машинобудівний комплекс як фундамент загального виробничого оновлення і прогресу країни, а також енергетичний та агропродовольчий комплекси.
Значну методологічну і практичну допомогу в розуміння та вирішення цих проблем може надати нова наука - етнічна економіка. Це наука про цілісну систему процесів розширеного відтворення виробництва, розподілу, обміну, споживання, що ґрунтується на тільки їй притаманних закономірностях економічних та культурологічних факторів, явищ, зв'язків, співвідношень, спрямованих на збереження та розвиток матеріальної і духовної культури етнічної групи, що історично склалася протягом багатьох віків в умовах компактного проживання та зумовлена особливостями географічного розташування, природних та кліматичних умов [168, с.86].
Виробнича діяльність етнічних меншин на Заході почала розглядатися вже з 60-х років XX ст. Вчені США П.Л. Ван ден Берге, Н. Глейзер, Д.П. Мойніхен у своїх працях обґрунтовують пріоритетність соціально-економічних чинників у етнонаціональному розвитку та у міжетнічних конфліктах, що виявляють свою базисну сутність у гостро конкурентних відносинах щодо питань володіння територіями, ресурсами та іншими матеріальними благами [110, с.46]. В Україні у 1990-х рр. питання економічного розвитку етнічних меншин знайшли відображення у працях Ф.Заставного [169], О.Хомрі [170, с.33-38], І.Прибиткової [111], М.Степико [112, с.21-34]. Трудовий потенціал українського суспільства в етнічному вимірі досліджувала, зокрема, Т.Рудницька [139, с.623-646]. Поняття етнічного бізнесу дали Шкляр Л.[171, с.470] і Євтух В. [172, с.52].
Виробнича діяльність етнічних меншин є важливим чинником