РОЗДІЛ 2. СТВОРЕННЯ В. СТАРОСОЛЬСЬКИМ КОНЦЕПТУ
ДЕМОКРАТИЧНОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ
2.1. Нація – «природний власник держави»
Виходячи з розуміння держави як форми політичної організації, В.Старосольський
висуває важливу тезу: первісна держава є типом племінної спільноти. Назва
вказувала на її тотожність з людською спільнотою. В епоху середньовіччя вона
була системою вже різних спільнот. У минулому нація і держава взаємно
«покривалися»: нація була державою, а держава нацією.
Вирішальним чинником, який зруйнував єдність, було завоювання одного племені
іншим. «Факт завоювання нищив групу як спільноту» [180, с. 98], людські гурти,
підлеглі племені-переможцю, фактично становили разом з ним одну суспільну
цілість. Але це нового типу суспільство вже не було спільнотою, підкреслює
Володимир Старосольський. Воно утримувалося як цілісність не лише волею своїх
членів, а зовнішнім примусом, який згодом стає нормою права (на відміну від
моралі, що тримається на внутрішньому переконанні). Держава стає механізмом,
«зовнішнім зв’язком» народу, примусовою спілкою, а не спільнотою. Поступово
воля, об’єднуючи громадян спільними інтересами, правовими нормами, свідомо й
несвідомо «намагається довести своє населення до того, щоби воно стало повною
спільнотою».
В основу держави покладено інтереси «одиниці-людини, або понадодиничної,
гуртової єдності-спільноти. Як кожду людську спілку, так і державу покликав до
життя людський інтерес і йому вона служить» [180, с.97].
Оскільки в сучасній державі сили, які можуть заволодіти нею, досить різні , то
постановка питання про мету держави втрачає сенс. Адже цілі держави не можна
оцінити ні позитивно, ні негативно. Тому, підкреслює вчений, «засадничо треба
признати можливість визнання за ціли держави всього, на що може розтягатися
людська діяльність та чим може зацікавитися людина» [180, с.101]. Цілі держави
абсолютно необмежені. Іманентних інтересів і цілей у держави немає. Останні
мають суто практичний характер.
Це відрізняє державу від інших «спілок», які створюються для здійснення певних
цілей і зумовлюють як обов’язковий елемент – владу. Як організація з владним
центром держава, за Старосольським, перетворюється на механізм. Суспільні сили
опановують його, змушують служити своїм інтересам. «Таким шляхом дістає держава
зміст та своє суспільно-політичне обличє» [180, с.102].
На думку вченого, «абсолютно-суспільною» силою, що протистоїть антисуспільним
інтересам й обстоює «трансперсональні» цінності, зокрема національні, - є
демократія .Постає питання про зміст «трансперсональних» вартостей, навколо
розв’язання якого «стрічаються нація з державою».
Слід зазначити, що аналогічну думку обстоював і Т.Г. Масарик. «Нація, - писав
він, - це організація демократична. Кожний індивід має значення, кожний здатний
знайти собі застосування. Держава ж є організацією аристократичною, примусовою,
апаратом гноблення. Демократичні держави ще тільки виникають». І далі: «Одним
із могутніх демократичних факторів є національне прагнення, зусилля поневолених
народів до політичної самостійності й визнання національності більш високим і
цінним принципом, ніж принцип державності» [97, с.312].
За В.Старосольським, нація як спільнота, що не допускає обмеження має тенденцію
кожний інтерес «націоналізувати». Тому не може не «займати становище» щодо
держави, і навпаки. І націю, і державу характеризує універсальність інтересів,
причому перша є їх центром, а друга – засобом реалізації. Нація повинна
заволодіти суспільним механізмом – державою, причому «вимагає передачі собі не
деяких тільки, а всіх компетенцій держави, вона мусить старатися заволодіти
всім державним механізмом» [180, с.105]. Ставлення держави до нації залежить
від типу держави. Монархічні та аристократичні принципи державної організації
ворожі до національного принципу, бо нація визнається привілейованою частиною
суспільства.
У цьому контексті слушною є думка Т.Масарика: «У Прусії, Австрії, Росії,
Туреччині національний рух, що зародився, природно повернувся проти
абсолютизму, а абсолютизм був противником національності. Розбіжності між
теперішніми союзниками й центральними державами – це розбіжності між
демократією й теократичною монархією. Табір союзників становлять республіки й
конституційні монархії, оскільки Прусія знаходиться на чолі середньовічних
монархій. Очолювані Прусією Німеччина, Австрія, Туреччина, Болгарія об’єднались
у союз не тільки тому, що вони сусіди, а через внутрішню політичну подібність.
Ці держави є антидемократичними, абсолютистськими, теократичними, в них
парламент, хоч і є на папері органом законодавчим, має фактично лише дорадчі й
робочі функції, політичне ж рішення й управління державою залишено за монархом
і його аристократичними співправителями. Ця відмінність виявляється,
відповідно, і в підході до національного питання: союзники проголошують право
народів на самовизначення, тобто держава підкоряється національному факторові,
а центральні держави - не національні й навіть відкрито антинаціональні» [97,
c.312-313].
Як зазначає В.Старосольський, становище змінюється, коли на політичну арену
виходить демократія. В результаті утвердження нових групових інтересів
формується внутрішньо солідарне суспільство – загальний центр інтересів. Так
нація стає загальним, нероз’єднаним внутрішнім протистоянням, абсолютно
демократичним центром, «додуманою до кінця демократією». А поступ
демократизації це одночасно поступ націоналізації держави [180, с.106].
У різних типах держав (національних, національно мішаних), зауважує
Старосольський, питання про мету держави набуває різного тлумачення. Це має
важливе значення для обгрунтув
- Київ+380960830922