Проблема спілкування учителя з учнем у педагогічній теорії та практиці України другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

РОЗДІЛ 2. ДОСВІД СПІЛКУВАННЯ ВЧИТЕЛЯ ТА УЧНІВ У ПРАКТИЦІ РОБОТИ ВІТЧИЗНЯНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX - ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ
110 2.1. Питання взаємостосунків учителя з учнем в офіційних циркулярах органів народної освіти
110 2.2. Художнє втілення проблеми спілкування у вчительській темі українських просвітян
127 2.3. Форми та стиль педагогічного спілкування в навчальних закладах України в досліджуваний період
162Висновки до другого розділу187ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ189Список використаних джерел194
ВСТУП
Однією з вимог нашого часу є гуманізація суспільного процесу, яка вимагає розуміння та прийняття людини, її природи, цінності та унікальності. Сучасні демократичні перетворення в усіх сферах суспільства поставили перед нинішнім шкільництвом нову парадигму, яка характеризується переходом до особистісно-розвивальної моделі навчального співробітництва, де учням відводиться активна роль суб'єктів пізнавальної діяльності. З огляду на це, важливе місце належить педагогічному спілкуванню як чиннику духовного, інтелектуального та емоційного розвитку особистості, гуманізації взаємин учителя з учнем у навчально-виховному процесі.
У Національній доктрині розвитку освіти серед пріоритетних напрямків реформування сучасного шкільництва наголошується на необхідності формування в підростаючих поколінь уміння міжособистісного спілкування та підготовки їх до життя в динамічному суспільстві. Це ставить особливі вимоги до формування культури педагогічного спілкування, результати якого забезпечували б відверті й доброзичливі стосунки між суб'єктами навчально-виховного процесу.
Проблема ускладнюється й тим, що феномен спілкування за своїми виявами настільки різнобарвний та різноаспектний, що є предметом зацікавленості філософів, психологів, педагогів, соціологів, медиків, лінгвістів.
У вітчизняній педагогіці питання педагогічного спілкування вчителя з учнем найбільш активно піднімались у 20-30-і рр. ХХ ст. у працях та діяльності П.Блонського, Н.Крупської, А.Макаренка, А.Пінкевича, С.Шацького, які не обмежувались теоретичним обгрунтуванням проблеми, й вирішували її практично, вважаючи педагогічне спілкування одним з головних засобів формування ініціативи, самодіяльності учнів при організації шкільного самоврядування.
Варто зазначити, що напрацьований досвід не було використано в наступні роки і тривалий час у вітчизняній педагогіці проблема спілкування вчителя з учнем не була предметом спеціального дослідження. Поняття педагогічного спілкування виникло на перетині соціальної та педагогічної психології в 60-і роки, коли сама природа спілкування, індивідуальні й вікові особливості спілкування, механізми його функціонування стали предметом вивчення філософів, соціологів (І.Кон, Б.Паригін), психологів (О.Леонтьєв), соціальних психологів (Г.Андрєєв) та інших. У педагогічній науці в цей час питання взаємовідносин учителя з учнем глибоко вивчав В.Сухомлинський, який вважав одним з найбільш важливих чинників діяльності вчителя його мистецтво володіти словом у поєднанні із здатністю забезпечити гармонійні стосунки з учнем.
Аналіз наукових досліджень з проблеми спілкування дозволив з'ясувати, що різні аспекти педагогічного спілкування, починаючи з 60-х років, розглядались за такими напрямами: сутність, структура, функції, стилі педагогічного спілкування (А.Бойко, В.Гриньова, Ф.Гоноболін, В.Кан-Калік, О.Киричук, О.Леонтьєв та інші); виховання в учнів комунікативної культури з метою підготовки їх до міжособистісного спілкування в майбутньому (Б.Бушелєва, Л.Павлова, В.Сухомлинський та інші); роль спілкування у вихованні школярів (Н.Косова, В.Наумов, Р.Семернікова та інші); організація навчального співробітництва між парами "учитель - учень", "учень-учень" (В.Дьяченко, Н.Рєпкіна, В.Сухомлинський, Г.Цукерман, Ш.Амонашвілі та інші); можливості формування креативності у сфері спілкування та його культури (Д.Балдинюк, І.Колмогорцева та інші); лінгвістичні аспекти педагогічного спілкування (М.Вашуленко, Л.Клінберг, Т.Ладиженська, Г.Сагач, Л.Успенський, І.Федосєєва, О.Юніна та інші); етика педагогічного спілкування (І.Синиця, І.Чорнокозова та інші); вплив стилю педагогічного спілкування на формування особистості дитини (С.Суботський).
Суттєво допомогли в осмисленні та аналізі педагогічних явищ, що є предметом дослідження, дисертаційні праці останніх років, які засвідчили підвищений інтерес науковців сьогодення до проблеми міжособистісного спілкування вихователів та вихованців і, зокрема, в яких у різних аспектах розглянуто такі питання:
- особливості педагогічних конфліктів між педагогами і старшокласниками та їх попередження (С.Гиренко, О.Тимоховець);
- профілактика і корекція порушень комунікативної діяльності (Т.Доцевич, С.Шебанова та інші);
- психологічні детермінанти діалогового педагогічного спілкування (І.Тоба);
- співробітництво вихователя та вихованців як одна з умов морального виховання (Н.Літвінова, Д.Цанова);
- педагогічні умови формування комунікативних якостей і виховних умінь у майбутніх учителів (С.Бреус, О.Гура, І.Комарова, В.Садова).
В історичному аспекті питання взаємин учителя з учнем розглядались Т.Долговою ("Стосунки учителя та учня як фактор виховання в радянській єдиній трудовій школі (1917-1931 рр.); Т.Кошмановою ("Проблема спілкування учителя з учнем у радянській педагогіці (1946-1986 рр.), С.Білецькою ("Взаємостосунки вчителя й учня у педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського"); О.Гривою ("Питання взаємовідносин учителів та учнів у гімназіях України другої половини XIX - початку XX століття"). Як бачимо, науковці С.Білецька, Т.Долгова, Т.Кошманова розглядали проблему взаємин учителя з учнями та вихователів з вихованцями в історії радянської педагогіки. Варто зазначити, що у праці Т.Долгової один із її розділів стосується взаємин учителя з учнями в навчальних закладах кінця ХІХ - початку XX століття. Дослідниця у своїх висновках наполягала на превалюванні антигуманних стосунків між парами навчал