Розділ 2
ПОЛІТИЧНИЙ РИНОК: МЕТОДИ
ВИВЧЕННЯ Й ОРГАНІЗАЦІЇ
В економічній сфері теорія і практика маркетингу служить, насамперед для того, щоб забезпечити вивчення і регулювання комерційного ринку. Таким чином, ринок є головним об'єктом соціально-економічної практики, механізмом, що визначає тенденції господарсько-економічної самоорганізації суспільства.
За аналогією ми можемо говорити і про те, що найважливішим засобом політичної самоорганізації народу є політичний ринок влади. Призначення цього соціально-політичного феномена полягає в тому, щоб з урахуванням інтересів і прагнень населення сформувати ефективну й авторитетну владу, яка буде здатна забезпечити стабільний розвиток і удосконалення соціуму, підвищення матеріального і культурного рівня життя людей. Виходячи з цього, можна стверджувати, що саме політичний ринок стає ключовим явищем усього соціально-політичного життя демократичного суспільства, найважливішим засобом його політичної самоорганізації.
У зв'язку з цим у даній главі буде розглянута проблема формування українського "політичного ринку", питання його вивчення й організації за допомогою сучасних методів теорії і практики політичного маркетингу.
2.1. Особливості українського політичного ринку
Поняття "політичний ринок" з'явилося в українській політології не дуже давно, однак швидко ввійшло в саме широке вживання. Це пояснюється тією обставиною, що на початку 90-х років у суспільстві відбулися корінні соціально-економічні і політичні зміни, що означали поворот до ринкових відносин не тільки в економіці, але й у політичній сфері, значною мірою відбулася маркетизація всього нашого громадського життя.
У колишньому тоталітарному суспільстві термін "політичний ринок" не вживався і взагалі ринкові принципи недооцінювалися як мінімум через дві причини: по-перше, правляча державна партія заперечувала необхідність ринкових відносин і усе виробництво і розподіл намагалася здійснювати на плановій основі; по-друге, в ідейно-політичній сфері панував диктат, що позбавляв її таких елементарних ринкових принципів як конкуренція політичних суб'єктів і їхніх програм і невід'ємне право кожного громадянина на вільний вибір політичної альтернативи. Існуюча в радянський період виборча система була прямою пародією на демократію і будувалася на безальтернативній основі, демонструючи парадоксальну ситуацію - "виборів без вибору".
Що стосується зарубіжної політології, то тут починалися спроби використовувати термін "політичний ринок" уже давно. Можна згадати, що ще Т. Гобс, Ж-Ж. Руссо, Дж. Лок у XVII-ХVIII ст. розглядали політичну сферу по суті за допомогою ринкових принципів обміну і розподілу. У їхній ідеї "суспільного договору" між державною владою й індивідом можна побачити ринкову модель, у якій відносини обміну потенціалами влади здійснюються за зразком товарно-грошових відносин. У цій моделі головною сполучною ланкою між індивідом і інститутами влади стають незліченні угоди, монопольні домовленості і постійне конкурентне протиборство між усіма політичними суб'єктами - окремими людьми, групами, організаціями і державними органами, тобто усіма, хто володіє універсальним політичним товаром - владою.
У 30-і роки ХХ сторіччя група вчених Чикагського університету на чолі з Ч. Меріамом намагалася науково обґрунтувати явище "політичного ринку" з позиції біхевіористського методу, що укладався в аналізі поведінки окремих людей і груп. Свій внесок у таке трактування проблеми згодом внесли й інші зарубіжні вчені, у тому числі Г. Ласуел, Дж. Кетлин і ін. [167, с. 47]. Такий підхід з використанням даного методу значно розширив зміст поняття влади. На відміну від традиційного, інституціонального підходу, прихильники якого розглядали владу в основному в рамках міжінституціональних відносин і принципів соціального підпорядкування, біхевіористи трактували її більш широко, як політичні відносини в цілому. Акцент був зроблений на вивчення індивідуальних взаємодій, у котрі вступають суб'єкти влади, оскільки в суспільстві влада є плюралістично розподіленою.
Значне поширення одержала розроблена цими ж ученими концепція "ринкової моделі", у якій політичні відносини трактувалися як ринок влади (Г. Ласуэл, Дж. Кетлин і ін.), а також концепція "ігрової моделі", де політичний ринок розглядався як змагання суб'єктів влади (Ф. Знанецький). Характерно, що "ринкова модель" відбивала стан реальної політики того часу і виглядала як сфера людських відносин, де панує розгул пристрастей, соціальних пороків і недуг, відбувається політичне зіткнення політичних груп і партій, що використовують різноманітні засоби, аж до самих низькопробних. Автори вважали, що в основі всіх цих явищ лежить первісний імпульс - прагнення людини до влади. Основоположники теорії політичного ринку, виходячи з принципу "плюралізації" влади, її розподілу, стверджували, що владний ринок може існувати і функціонувати тільки в тому випадку, якщо кожен його учасник буде мати доступ до влади і можливість користатися нею. Якщо ж така можливість виявиться обмеженою, тобто у випадку монополізації, узурпації влади, встановлення авторитарного або тоталітарного режиму, ринок припинить своє існування.
Саме на цій основі в політиці виникає сфера соціальної взаємодії, у якій люди так чи інакше вступають один з одним у владні відносини, взаємодіють, укладають договори й угоди, формують партії і державу з її апаратом керування і примусу й інші форми політичної влади. Усе це означає формування механізму політичної самоорганізації суспільства. Політичний ринок за аналогією з ринком економічним розглядається біхевіористами як самоорганізуюча, саморегулююча система, яка має механізм, що діє з необхідністю природного порядку.
Концепція "ігрової моделі" характеризувала політичний ринок як елементарне змагання суб'єктів влади. Взаємодія учасників політичного процесу, створення домовленостей і угод розглядалося з позицій ігрового алгоритму, психологічних особливостей учасників гри, зв'язаних з характером, зді
- Київ+380960830922