розділ 2.3.) необхідність включення шости показників, як базових напрямків у підпрограму "Подолання бідності" у Цільовій комплексній програмі "Якість життя населення".
При реалізації цієї програми слід враховувати можливості використання не тільки внутрішніх фінансових джерел, але й донорською допомогою у багатосторонньому порядку внутрі держави або допомогою з боку міжнародних фінансових інституцій. Причому внесок зовнішнього фактору в сучасному світі закономірно стає все помітнішим, що пов`язане насамперед з процесами глобалізації світової фінансової і торгівельної систем. Тому в подальшому розглянемо дію процесу глобалізації на соціальну політику в частині підвищення якості життя населення.
3.1.2. Глобальна економічна інтеграція, як відомо, створює нові можливості для розвитку світової економіки. Проте не менш важливим є той факт, що між країнами існують значні відмінності в тому, що стосується можливостей розширення торгівлі, залучення інвестицій і використання нових технологій. При цьому багато найбідніших країн не можуть скористатися цими глобальними можливостями, що швидко розширюються. Внаслідок цього формуються умови для збільшення розриву в якості життя між найбіднішими і багатшими країнами.
Розглянемо в загальних рисах окремі важливіші аспекти процесу глобалізації, що мають безпосередній вплив на можливості України здійснювати ефективні і фінансово забезпечені загальноекономічні програми підвищення якості життя населення.
Торгівля. Світовий об'єм експорту товарів і послуг протягом 90-х років швидко зростав: із 4,7 трлн. дол. США у 1990 до 7,5 трлн. дол. США у 1998 році (у постійних цінах 1995 року). При цьому 25 країн домоглися середнього приросту об'єму експорту, що перевищує 10% у рік (у тому числі Бангладеш, В'єтнам, Мексика, Мозамбік і Туреччина), тоді як об'єм експорту Камеруну, Ямайки та багатьох інших країн скоротився. У 1998 році на найменш розвинені країни, де проживає 10% світового народонаселення, прийшлося лише 0,4% загальносвітового об'єму експорту [50, 79].
В Україні обсяг експорту товарів та послуг протягом 1992-2003 років збільшився на 20902 млн. доларів США [11, 55].
Прямі іноземні інвестиції. Об'єм прямих іноземних інвестицій у найбідніші країни значно збільшується, сягнувши в 1998 році рівня в 600 млрд. дол. США. Втім, як свідчить аналіз, ці потоки характеризуються високою виборністю, оскільки лише на 20 країн припадає 83% від 177 млрд. дол. США, які направляються країнам, що розвиваються, і країнам із перехідною економікою, причому основними одержувачами таких інвестицій є Китай, Бразилія, Мексика і Сінгапур. У той же час на 48 найменш розвинутих країн у 1998 році прийшлося менше 3 млрд. дол. США, тобто лише 0,4% від загального об'єму інвестицій [26, 82].
Комунікаційні й інформаційні технології. Як відомо, глобальне співтовариство користувачів електронного зв'язку швидко зростає: якщо в 1995 році у світі було 16 млн. користувачів Internet, то у 2000 році їхня чисельність досягла 304 млн. чоловік. Проте доступність Internet, яка в сучасному світі стає невід`ємною складовою оцінки якості життя населення, зазнає значних реґіональних варіацій. Так, у 1998 році Internet користувалося більш 26% населення Сполучених Штатів і лише 0,8% населення країн Латинської Америки і Карибського басейну, 0,1% населення країн Африки, розташованих на південь від Сахари, і 0,4% населення Південної Азії.
Нерівність по прибутках. Із 159 країн, по яких є дані, у 50 країнах у 1990-1998 роках зафіксований негативний показник середньорічного приросту валового внутрішнього продукту на душу населення, і лише 4 країни Африки, розташовані на південь від Сахари, та 7 найменш розвинутих країн інших реґіонів світу досягли темпів економічного зростання, що перевищують 3% - мінімальний рівень, який може забезпечити подвоєння доходу у наступному поколінні.
Характеризуючи процеси регулювання якості життя населення, властиві сучасній світовій практиці, доцільно звернутися до проведеного нещодавно під егідою Всесвітнього банку дослідженні Милановича. У цьому дослідженні вперше розглядається розподіл загальносвітового прибутку в 91 країні з використанням результатів досліджень домашніх господарств.
Здійснений за результатами відповідного обстеження аналіз дозволив зафіксувати певне збільшення нерівності в розподілі світового прибутку в період із 1988 по 1993 роки - величина коефіцієнта Джинні зросла з 0,63 до 0,66 (коефіцієнт рівний 0 відбиває повну рівність; коефіцієнт рівний 1 навпаки, засвідчує повну нерівність). При цьому дослідження дозволило сформулювати принципово важливий висновок: зазначене збільшення у значно більшому ступені було зумовлене зростанням різниці в середніх розмірах прибутків між країнами, ніж збільшенням нерівності всередині країн.
Надзбагачення. Віддзеркаленням зростаючої нерівності між державами є той факт, що фінансові можливості надбагатих людей зростають. Так, сукупне багатство 200 найвідоміших мільярдерів світу досягло в 1999 році 1135 млрд. дол. США в порівнянні з 1042 млрд. дол. США в 1998 році. При цьому сукупні доходи 582 млн. чоловік, що живуть у країнах, офіційно визнаних світовою спільнотою найменш розвинутими, складають лише 146 млрд. дол. США, тобто є майже у 8 разів меншими.
У сучасному світі державне управління прагне максимально задіяти доступні йому механізми підвищення якості життя, спрямовуючи соціально-економічні проекти насамперед на вирішення проблем подолання бідності, матеріальної нужденності та головного їх прояву - убогості життя, яка є однією з основних перешкод на шляху до досягнення адекватної сучасним світовим стандартам якості життя і здійснення прав людини.
Загальна декларація прав людини визнає право кожної людини на адекватне життя, що забезпечує підтримку здоров'я і добробуту, а також право на освіту. Глобальні міжнародні конференції поставили питання про боротьбу за ліквідацію убогості на чільне місце у стратегіях національного розвитку, що, у свою чергу,