РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Клінічна характеристика обстежених хворих
Обстежено 118 хворих на гострий ІМ з елевацією сегменту ST, яких було
госпіталізовано у клініку Інституту терапії ім. Л. Т. Малої АМН України та
27-ої міської лікарні м. Харкова у першу добу захворювання.
Діагноз ІМ установлювали з урахуванням критеріїв ВОЗ на підставі типового
больового синдрому, електрокардіографічних змін і, ретроспективно, по динаміці
активності МВ-фракції креатинфосфокінази.
Серед хворих було 94 чоловіка і 24 жінки у віці від 40 до 86 років (середній
вік (63,4 ± 9,5) роки).
Розподіл пацієнтів за статтю, віком і часом появи перших симптомів до
надходження у стаціонар представлено у таблиці 2.1.1.
За часом від появи перших симптомів гострого ІМ (найбільш частіше ними були
прогресуючі по інтенсивності болі за грудиною) до надходження у стаціонар усі
обстежені розподілилися в такий спосіб: до 6 годин від початку ІМ надійшло 40
хворих, що склало 33,9%, в інтервалі від 6 до 12 годин – 35 хворих (29,7%), від
12 годин до 24 годин - 43 (36,4%) хворих.
У дослідження не включалися хворі із систолічним АТ менше 90 мм рт. ст.,
брадикардією менше 60 уд/хв, атріовентрикулярною блокадою II і ІІІ ступеня,
декомпенсованим цукровим діабетом, з вираженими супутніми захворюваннями
печінки, нирок, легень і бронхообструктивним синдромом, СН ? III класу по
Killip, а також пацієнти, що лікувалися раніше з приводу хронічної СН.
При аналізі анамнестичних даних виявлено, що у 22 (18,6%) хворих ІМ був першим
клінічним проявом ішемічної хвороби серця. У 61 (51,7%) пацієнта в анамнезі
відзначалася стенокардія різних функціональних класів.
Таблиця 2.1.1.
Розподіл обстежених хворих за статтю, віком і часом надходження у стаціонар
Час
надходження
стать
Вік обстежених
Усього
До 44 років
45-59
Старше 60 років
Абс. число
Абс. число
Абс. число
Абс. число
До 6 годин
1,7
18
15,2
17
14,4
40
33,9
2,5
6-12 годин
0,8
11
9,3
6,8
35
29,7
6,7
5,9
12-24 години
2,5
22
18,6
14
11,9
43
36,4
1,7
1,7
Усього
5,1
61
51
118
100
У 35 спостереженнях (29,7%) розвитку інфаркту передував період дестабілізації
стану – збільшення частоти чи зміна характеру больових нападів, збільшення
витрати і толерантності до нітрогліцерину – ретроспективно розцінений як
нестабільна стенокардія.
В анамнезі захворювання 30 хворих (25,4%) перенесли у минулому ІМ, з них у 8
було 2 ІМ.
Артеріальна гіпертензія виявлялася в анамнезі у 91 (77,1%). Цукровий діабет
зустрічався у 16 (13,5%), хронічний гастрит поза фазою загострення – у 12 (10,2
%) хворих.
Для оцінки ступеня СН у гострому періоді ІМ використовувалася класифікація
Killip, хворі з ознаками СН вище I класу за Killip були віднесені у групу з
наявністю СН. На 28-30-ту добу від початку ІМ наявність хронічної СН
установлювали на підставі критеріїв Нью-Йоркської Асоціації серця (NYHA). У
групу пацієнтів з СН були віднесені пацієнти вище I функціонального класу за
класифікацією NYHA.
Серцева недостатність II класу за Killip при надходженні виявлена у 35 (29,7%)
хворих.
За даними ЕКГ у 105 (89,0%) пацієнтів було діагностовано ІМ із зубцем Q, у 13
(11,0%) – ІМ без зубця Q. Локалізацію змін визначали за критеріями В. Н.
Орлова. У 70 хворих (59,3%) спостерігалася передня локалізація ураження, у 48
(40,7%) – задньодіафрагмальна (нижній ІМ). Розподіл хворих за локалізацією і
глибиною поразки представлено у таблиці 2.1.2.
Порушення ритму серця при надходженні були зареєстровані у 70 (59,3%) хворих,
причому у 32 (27,1%) спостережень зустрічалися комбіновані аритмії.
Шлуночкова екстрасистолія, за даними ЕКГ і моніторного спостереження, була
самим частим видом порушень ритму і зареєстрована у 38 (32,2%) випадках,
суправентрикулярна екстрасистолія відзначалася у 13 (11,0%), пароксизми
фібриляції передсердь у 5 (4,2%), фібриляція шлуночків у 2 (1,7%) хворих.
У 3 (2,5%) хворих розвинулися порушення передсердно-шлуночкової провідності
різного ступеня, у тому числі у 1 (1,4%) – повна поперечна блокада.
У 35 (29,7 %) хворих рентгенологічно виявлений кальциноз лівої коронарної
артерії, у 21 (17,8 %) – кальциноз аорти різного ступеня.
За даними ехокардіоскопії гіпертрофія міокарда ЛШ виявлена в 86 обстежених
(72,8 %).
Усі пацієнти одержували стандартну традиційну терапію ІМ, системний тромболізис
проведено у 50 (42,3%) пацієнтів. Практично усім 113 (95,7%) пацієнтам з першої
доби ІМ були призначені інгібітори АПФ, 89 хворих (75,4%) одержували
нітропрепарати, 49 (41,5%) діуретики, 34 (28,8%) - статини. 116 (98,3%) хворим
був призначений аспірин, 115 (97,4%) одержували нефракціонований чи
низькомолекулярний гепарини.
Контрольну групу склали 18 умовно здорових осіб, при ретельному обстеженні
яких, що включало клінічне, лабораторне та інструментальне дослідження, не було
виявлено захворювань серцево-судинної системи.
Відповідно до мети дослідження усі хворі були розділені на дві групи: основну і
групу порівняння.
Основну групу склали 51 пацієнт на гострий ІМ, що одержували блокатор
бета-адренергічних рецепторів карведилол з першої доби захворювання у складі
традиційної терапії ІМ (кориол, «KRKA», Словенія), у початковій дозі 3,125 мг 2
рази на добу з наступним збільшенням дози кожні 1-2 дня до максимальної 25 мг 2
рази на добу (середня доза до кінця 1-го місяця терапії склала (41±3,6) мг на
добу). У пацієнтів з артеріальною гіпертензією початкова доза препарату склала
6,25 мг 2 рази на добу.
У групу порівняння увійшли 67 хворих на гострий ІМ, що одержували бета-блокатор
метопроло
- Київ+380960830922