Розділ 2
СУБСТАНЦІАЛЬНО-ЦІЛЬОВІ ХАРАКТЕРИСТИКИ
АРТИКУЛЯТОРНОГО ЖЕСТУ
2.1. Артикуляторний жест як об'єкт фонетичного опису
Поняття артикуляторний жест (АЖ) і артикуляторна звичка давно включені в систему загального, спеціального мовознавства, моторної теорії мови та неомоторної теорії сприйняття [352, c. 216; 424; 454; 500; 562]. У межах першої теорії [414] мовна структура та її компоненти розглядають як випадок моторної структури дії, пов'язаної з жестикуляцією руками [480; 553], а в мовознавчих працях термін артикуляторний жест позначає реалізацію досить широкого кола лінгвістичних одиниць - від звука до речення [435; 459;486].
Лабораторія візуалізації вокалічного тракту в Балтіморі (США) займається накопиченням баз даних тривимірної моделі артикуляцій [510]. Хаскінська лабораторія університету в Яле [455; 481; 482] та такі дослідники, як М.Тесем, К.Мортон, за допомогою прийому EMA (артикулографування) і паралельних акустичних та кр-записів збирають і описують фонд артикуляторних траєкторій рухів органів, які формують конфігурацію мовленнєвого тракту [556; 558; 562]. Сукупність таких траєкторій, необхідних для вимовляння слова, як для артикуляторних, так і для акустичних даних називають артикуляторним жестом. Ця одиниця мовної діяльності видається найбільш тісно пов'язаною з онтологією мовця і породженням-відтворенням зокрема, на відміну від фонеми і складу. За пропонованим у першому розділі підходом, артикуляторний жест можна розглядати як елемент акустично-артикуляторної події на базі його онтично первинної координаційної структури, реалізація якої здійснюється в часі. Сам термін артикуляторний жест добре відповідає уяві про те, що субстанція знаходить свою репрезентацію через артикуляторну дію мовця. Однак його статус як специфічної одиниці рівня породження визначений недостатньо чітко. Адже для його опису поки що не знайдено спільних характеристик і параметрів.
Ознаки, які традиційно характеризують фонему і склад, належать, з одного боку, до аспектів розвитку й функціонування, і не відбивають онтологічної специфіки породження належним чином, а з іншого - до відрефлексованих категорій фонетичної процедури. Артикуляторні ж дії, формуючись у процесі розвитку мови як підґрунтя фонетичних засобів смислорозрізнення, продукуються в мовленнєвому акті за певними моделями реалізації, або генерації, тобто йдеться про активність органів та акустичні наслідки під час артикуляції. Для цих моделей дослідники пропонують інші параметри. Наприклад, аналізуючи склад як одиницю реалізації, Л.І.Прокопова зазначає, що при цьому важливі такі параметри:
- розкриття щелепи, як непрямий прояв складового пульсу,
-рух під'язикової кістки та стискання нижнього констріктора з визначеною просторово-часовою домінантою та діапазоном артикуляторно-акустичних характеристик [287, с. 10].
Цим же шляхом опису артикуляторного жесту скористалися зарубіжні дослідники М.Тесем, С.Вуд [562; 574]. Однак, якщо в М.Тесема артикуляторний жест охоплює ціле слово і визначається траєкторіями всіх рухомих органів, то у С.Вуда артикуляторний жест виступає окремим зусиллям одного органу мови, наприклад як зміна форми язика. У численних описах траєкторій органів дослідники намагаються віднайти типові, за якими можна ідентифікувати мовні наміри. Це цілком зрозуміло, оскільки збереження тих чи інших зусиль та їх динамічної структури є наслідком виділення носієм мови в межах автосегментa постійних важливих динамічних ознак артикуляторної дії. У цьому виявляє себе безпосередній зв'язок мовленнєвих дій з мовною практикою фонетичної типізації. Як видно, доступні для спостереження субстанціальні параметри артикуляторного жесту включають в себе онтологічні риси мовця, тобто відбивають також і суто індивідуальні параметри мовлення. Разом вони ускладнюють картину варіативності. К.Мортон вважає, що висока субстанціальна варіативність спричинена такими факторами:
* психологічними (емоції, ставлення);
* мовними (стиль, швидкість, виділення);
* артикуляторною компенсацією;
* внутрішньосегментними факторами;
* міжсегментними факторами;
* внутрішньоартикуляторними факторам;
* міжартикуляторними факторами;
* коартикуляційними факторами.
Можливо, під артикуляторними факторами К.Мортон має на увазі саме ознаки механізму артикуляції [512].
З огляду на таку варіативність в акустичному сигналі чи кр-схемах слід враховувати не набір символізованих диференційних ознак, а їх субстанціальну реалізацію, яка має свої власні просторово-часові моделі артикуляторного перебігу і в якій релевантні (важливі з погляду розвитку й функціонування) і нерелевантні (не важливі з погляду формування фонетичних засобів у процесі розвитку й функціонування) ознаки складають неподільну єдність.
Розвиток генеративного підходу до фіксованих мовленнєвих сегментів ([459] дозволив зосередити головну увагу на параметрах дискретної артикуляторної події як кванта мовленнєвого континууму. У той же час можливе й потрібне дослідження артикуляторного жесту з погляду внутрішньої координації органів, необхідної для визначення особливостей реалізації поточних цільових зусиль із власною варіативною якістю.
У Дж.Лейвера [494, с. 339 і далі] знаходимо термін setting на позначення поєднаних в часі зусиль (intersegmental co-ordination), які мають той чи інший ступінь коартикуляції. Такий коартикуляційний сегмент може охоплювати не лише два сусідні якісно взаємодіючі цільові зусилля, а й склад або слово. Вивчення такої взаємодії свідчить про те, що існують різні ансамблі взаємодії зусиль в мовленнєвому континуумі, тому в ньому можна знайти різні ознаки для виділення елементів послідовності різного розміру.
З іншого боку, субстанціальні параметри координації дозволяють вивчати взаємопов'язані характеристики ознак звукотипу (квазі-ідентичного артикуляторного комплексу) у процесі його відтворення і, на відміну від вивчення окремих еталонних диференційних ознак або бінарних опозицій, надають можливість визначати особливості взаєм
- Київ+380960830922