РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ КОНФЕСІЙНИХ
ПРИНЦИПІВ ТА УСТАНОВОК Ф.ПРОКОПОВИЧА
2.1. Структурованість процесу формування
конфесійних поглядів Феофана Прокоповича та їхньої зумовленості
Більшість науковців, досліджуючи особливості конфесійних уподобань Прокоповича, вдаються до аналізу показових, типових моментів його автобіографії, життєдіяльності (наприклад, решиловська справа), або до його літературно-полемічної спадщини. Зокрема, І.Чистович у фундаментальному дослідженні "Феофан Прокопович та його час" (1868 р.), з'ясовуючи антикатолицькі настрої Прокоповича, наводить переважно факти загальнобіографічного характеру та суспільної діяльності богослова, подає Феофана як соратника Петра I та церковного адміністратора, особливу увагу приділяючи боротьбі реформатора з численними ворогами. Інший дослідник, П.Морозов у праці "Феофан Прокопович як письменник" (1880 р.) аналізує діяльність богослова в річищі його літературної творчості, не вдаючись, проте, до детального розгляду його творів. При цьому на підставі фактів полеміко-літературної діяльності Феофана він намагається визначити його місце та значення в історії суспільної думки Росії.
Для виявлення конфесійної позиції Прокоповича більш важливим, гадаємо, є аналіз його богословської системи, спроби якого знаходимо, наприклад, у статтях П.Черв'яківського, видрукуваних у журналі "Християнське читання" (1876 - 1878 рр.), і в знаменитій дисертації Ю.Самарина.
Перш ніж розв'язувати проблему конфесійної орієнтації та впливів, які зумовили своєрідне релігійне світосприйняття Феофана, вважаємо за доцільне розглянути особливості процесу формування його світоглядних установок та поглядів. З огляду на це постає необхідність провести аналіз та класифікувати, визначити головні етапи життєдіяльності та творчості Прокоповича. Дослідники, на жаль, у своїх працях намагаються всіляко уникати типологізації поглядів Феофана. Хоча І.Чистович, П.Морозов, В.Нічик, І.Огородник, М.Рогович та інші дослідники у своїх працях виокремлюють різні періоди полеміко-літературної діяльності, пов'язуючи їх здебільшого з місцеперебуванням Феофана.
Зокрема, М.Рогович у передмові під назвою "Основні віхи життя та діяльності Феофана Прокоповича" згадує про київський та петербурзький періоди життя та діяльності мислителя [161, с.16].
І.Огородник теж виокремлює два періоди - київський та петербурзький - у життєдіяльності Феофана Прокоповича. При цьому, згідно з його міркуваннями, "у першому він виступав вченим, філософом, у другому йому довелося бути більше політиком, діячем церкви, а наукою і філософією займатися час від часу" [94, с.233]. Зауважимо, що такий поділ є домінуючим у дослідницькій літературі.
Деякі науковці пропонують виокремлювати літературну та суспільно-політичну творчість Феофана, а також наводять різні його діяльнісні мотивації. Наприклад, Р.Штупперіх та Ф.Вентурі в своїх працях широко висвітлюють так званий римський період навчання Феофана (1698 - 1701 рр.) і вважають його визначальним для формування поглядів філософа. Є.Поселянин "найблискучішою" добою діяльності Прокоповича називає роки його ректорства в Києво-Могилянській академії [111, с.74].
Упорядковуючи та узагальнюючи наведені вище та інші не менш важливі свідчення життєдіяльності Феофана Прокоповича, запропонуємо власну класифікацію, засадовим для якої є виокремлення головних етапів формування його поглядів, у тому числі й конфесійних. Гадаємо, що слід виокремити три визначальні періоди життєдіяльності Феофана і водночас його проповідницької, літературної та церковно-адміністративної творчості. Цим періодам відповідають етапи формування світосприйняття Прокоповича, зокрема, його конфесійної визначеності.
Перший період (1692 - 1701 рр.) відповідає рокам навчання майбутнього реформатора, здобуття ним освіти в Києво-Могилянській колегії, освітніх закладах, що знаходилися на території тодішньої Польщі (ймовірно, у місті Володимир-Волинському, хоча є й свідчення про перебування Прокоповича в навчальних закладах Львова та Кракова); колегії святого Афанасія (Collegium Graecum) у Римі та Collegium Romanum. Цей період також є важливим етапом поступового формування конфесійної визначеності Феофана. Сюди ж можна також віднести вкрай скупі свідчення про перебування Прокоповича упродовж 1702 - 1703 років у містах протестантської Європи. Втім, його мандрівка навряд чи сприяла поповненню його освітнього багажу. Найімовірніше у таких містах, як Галлє, Лейпциг, Альтдорф, Йєна та в інших містах Феофан демонстрував свою ерудицію перед місцевими інтелектуалами та налагоджував зв'язки з лютеранськими та кальвіністськими теологами.
Другий період (1704 - 1715 рр.) включає в себе київський етап життєдіяльності Феофана, на якому він займався переважно викладацькою діяльністю, проводив активну проповідницьку та літературну творчість з елементами полеміки. Визначальними для цього етапу, звичайно, є його вчителювання, а згодом (з 1712 року) і ректорство в Києво-Могилянській академії. Загалом київський період характеризується становленням конфесійної приналежності Феофана, яка, в свою чергу, виявляється в усталеності, стійкості своєрідного протестантського сприйняття та розуміння змісту православної догматики, обрядовості та церковності.
Третій період (1716 - 1736 рр.) - це петербурзький етап церковно-адміністративної, проповідницької та полеміко-літературної діяльності Прокоповича. Визначальною для нього є його церковно-адміністративна діяльність з усіма навіть неетичними засобами постановки та розв'язання її завдань. Полеміка Феофана з його ідейними ворогами зводиться до обстоювання ним так званої "православної духовності" і спростування "неправомислія", латинського духу його опонентів і навіть викривання їхніх вад та приватних схильностей. Проте з принципової точки зору еволюція конфесійних поглядів Феофана в його петербурзькому етапі все ж таки завершується прихованою протестантською апологією багатьох питань догматики та церковної політики.
Далі ми б