РОЗДІЛ 2
ТЕХНОЛОГІЯ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ДО ОЦІНЮВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ УЧНІВ ТА ЇЇ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА
2.1. Основні параметри оцінювальної діяльності педагога в сучасній школі
Сьогодні головну увагу необхідно зосередити на підготовці нового покоління фахівців, орієнтованих на майбутнє, які повинні відзначатися творчою індивідуальністю, високим рівнем педагогічної компетенції та загальної культури, і могли б проводити навчальний процес на високому професійному рівні. Значне місце ми відводили визначенню необхідної теоретичної бази для формування змісту оцінювальної діяльності. На основі проведеного аналізу психолого-педагогічної літератури та результатів констатуючого експерименту нами намічені шляхи підвищення рівня готовності майбутніх педагогів до оцінювальної діяльності. Вони послужили основою для розробки технології підготовки майбутніх вчителів до оцінювання.
Навчання носить двосторонній характер і вимагає тісної взаємодії між учителями та учнями на всіх етапах навчальної роботи, починаючи з постановки її цілей і закінчуючи оцінюванням знань. Без оцінювально-результативного компоненту процес навчання був би логічно незавершеним. В структурі цього компонента, у зв'язку із введенням 12-бальної шкали оцінок, відбулося найбільше суттєвих змін. Отже, щоб досягнути середнього та високого рівня готовності майбутніх спеціалістів до діяльності, яка пов'язана із оцінюванням навчальних досягнень учнів у сучасній, реформованій школі, доцільно провести системне дослідження основних параметрів цього виду діяльності.
Розглянемо сутність поняття "оцінка". С.У. Гончаренко в "Українському педагогічному словнику" трактує її наступним чином: "Визначення й вираження в умовних знаках - балах, а також в оцінних судженнях учителя ступеня засвоєння учнями знань, умінь та навичок, відповідно до вимог шкільних програм..." [52, с. 245]. Оцінка встановлює рівень засвоєння і якість знань, набутих учнями в процесі навчання, а також ступінь їхнього розвитку та підготовленості до застосування набутих знань на практиці і показує "співвідношення між тим, що учень засвоїв з певних питань на даний момент навчання" [178, с. 242].
Основне призначення оцінки знань, на думку К.Г. Делікатного, полягає у фіксуванні результатів їхньої навчально-пізнавальної діяльності, кількісним показником яких виступає бал [58]. Кожне із наведених нами трактувань характеризує якусь одну сторону оцінки, адже її суть дуже глибока та функціонально значима. Оцінка включає в себе два компоненти: оцінювання як процес, що відбувається на уроках, та бал, який фіксує підсумки перевірки знань, умінь, навичок. Зауважимо, що оцінка як "процес" становить специфічну сторону контролю, його невід'ємну частину, як "результат" - завершує контроль знань. Таким чином, контроль та оцінювання обов'язкові супутники навчання у школі. Спробуємо з'ясувати співвідношення між цими поняттями.
Контроль, за трактуванням І.П. Підласого, - це "виявлення, вимірювання і оцінювання знань, умінь тих, хто навчається" [186, c. 401]. Виявлення та вимірювання, в свою чергу, - це перевірка. Аналіз педагогічної літератури [44; 60; 189; 211] дозволив зробити висновок про те, що перевірка виступає лише складовою частиною контролю, її завдання полягає у тому, щоб виявити набуті знання та вміння школярів. Отже, "контроль" - значно ширше поняття від "перевірки". Процес "оцінювання" ми розглядаємо як результат, тобто підсумок процесу контролю.
Зміст процесу контролю перебуває у тісному зв'язку з оцінюванням знань та умінь учнів. Ряд дослідників [28; 118; 130] притримуються компонентного методу визначення як змісту навчання, так і процесу оцінювання. А.А. Купріянов [118] вважає необхідним диференціювати весь навчальний матеріал на конкретні складові (компоненти) та оцінювати їх окремо. А.В. Лівшіц зазначає, що навчальний матеріал та дійсність пов'язані відносинами відповідності. "Відобразити всі зв'язки та відношення у навчальному матеріалі, а тим більше забезпечити їхнє засвоєння впродовж обмеженого часу навчального процесу неможливо. Тому виникає необхідність виокремити тільки ті зв'язки та відношення в об'єкті засвоєння, які необхідні для оволодіння конкретним предметом" [130, c. 32]. Н.Є. Бобков [28] пропонує інший підхід - виокремити за загальними ознаками певні навчальні елементи для кожного предмету, які характеризують обсяг навчання та обсяг засвоєння.
Дослідимо ще два поняття, які займають чільне місце в оцінювальній діяльності педагога: "оцінка" та "бал". У шкільній практиці, та й не рідко у педагогічній літературі, термін "оцінка" використовується як синонім до поняття "бал". Проте ці слова не однакові за змістом. Саме на цьому наголошує Ю.К. Бабанський [12]. Оцінка може виражатися як словесно, так і у формі строго ранжованих позначень, одним із яких є цифровий бал. В свою чергу "бал - це показник результатів контролю, заключний етап перевірки знань, одна з форм оцінки" [58, с. 5].
К.Г. Делікатний [58], виокремив такі функції оцінки:
- встановлення фактичного рівня засвоєння учнями матеріалу;
- співвідношення виявлених знань з еталонними, визначеними програмою;
- відображення одержаного результату контрольованої діяльності учнів у вигляді бала чи іншого способу фіксації рівня здобутих знань.
Розглянуті автором функції оцінки, ми поєднали з функціями контролю та відобразили за допомогою одного слова: 1) констатуюча; 2) порівняльна; 3) відображувальна.
Б.Г. Ананьєв [6] виділив також три функції оцінки, які не є тотожними із класифікацією К.Г. Делікатного, а саме:
- орієнтація школяра у якості його знань і ступені відповідності з вимогами обліку;
- забезпечення інформацією про успіх та невдачі у певній ситуації;
- вираження загальної думки і судження педагога про конкретного учня.
Функції орієнтаційна та інформаційна, які виконує оцінка, є цілком зрозумілими та детально розробленими в науковій літературі, тому зупинимося на третій функції. І.М. Галян [47] підкреслює, що саме оцінка є одним із го
- Київ+380960830922