Формування толерантності майбутніх учителів у процесі професійної підготовки.

РОЗДІЛ 2
ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФОРМУВАННЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ МАЙБУТНІХ
УЧИТЕЛІВ
У ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ
2.1. Вивчення стану сформованості толерантності у досвідчених та майбутніх
учителів
Приступаючи до емпіричного дослідження особливостей компонентної структури і
ознак прояву феномену толерантності як професійно важливої якості особистості
вчителя, відзначимо, що ми насамперед прагнули переконатися у правомірності тих
концептуальних положень, які були сформульовані нами у процесі здійснення
теоретичного аналізу наукової літератури і прийняті за вихідні керівні ідеї
запропонованого дослідження. При цьому, оскільки феномен толерантності як саме
професійно важливої якості особистості вчителя до цього часу не був предметом
спеціального дослідження загалом, і, зокрема, в межах теорії і методики
професійної освіти педагогічних кадрів, то експериментальну роботу було
доцільно присвятити передусім знаходженню емпіричних фактів, що дозволяють
розкрити особливості її компонентної структури. Не випадково, тому, у процесі
досягнення цієї мети ми на початковому етапі дослідно-експериментальної роботи
вважали за необхідне послідовно вирішити такі завдання: сформувати
експериментальну вибірку вчителів, які у сфері навчально-виховного процесу
виявили себе толерантними особистостями; виявити ознаки прояву основних
компонентів структури толерантності вчителя; описати якісну і кількісну
характеристику рівнів її сформованості.
Під час розв’язання поставлених завдань використовувались різні методи
дослідження. Так, при формуванні контингенту респондентів, за генеральну
сукупність яких було обрано вчителів, які виявляють толерантність у сфері
навчально-виховного процесу сучасної школи, здійснювалось за допомогою
статистичного методу, вимоги якого передбачали дотримання умов випадковості,
незалежності, якісної різноманітності вибірки [100]. Процедура збору попередніх
даних про респондентів здійснювалась за допомогою методів самооцінки й
експертної оцінки, анкетування, бесіди, вивчення їх особових справ і продуктів
педагогічної, методичної та науково-дослідницької діяльності, а також
спостереження за процесом і результатами їх професійного спілкування і праці.
Визначення необхідного для проведення констатуючого експерименту обсягу
респондентів експериментальної вибірки за параметром „кількість” здійснювалась
на основі таблиці „достатньо великих чисел” (М.І.Грабар, К.А.Краснянська
[100]), згідно з якою їх кількість повинно було бути не меншою, ніж 384 особи.
Якісна показність експериментальної вибірки досягалась за допомогою методики
стратифікованого відбору респондентів: поділення генеральної сукупності на
типові групи (страти); складання випадкових вибірок із кожної страти;
об’єднання статистичних оцінок, отриманих з кожної страти, в складову
статистичну оцінку, зваженої пропорційно до її обсягу [100].
Формування контингенту експериментальної вибірки пошукового етапу нашого
дослідження було проведено методом випадкового відбору зі складу обраної
генеральної сукупності – спільноти вчителів сучасної школи – тих її
представників, у яких толерантність виявлялася найбільш виразно. При цьому
методом експертної оцінки особистісних і професійних досягнень вчителів (за
критеріями „виважена, емпатійна, доброзичлива і т.ін. особистість) членами
адміністрації шкіл м.Одеси, а також анкетування учнів („Вчитель очима учнів”)
було сформовано експериментальну вибірку респондентів у складі 167 осіб.
Для перевірки наявності у вчителів шкіл толерантності як професійно важливої
якості особистості ми використали 3 апробовані діагностичні методики: на вияв
показників і форм агресії (А.Басса і А.Даркі) та комунікативної установки
(В.В.Бойко), зорієнтованості вчителя на навчально-дисциплінарну чи особистісну
модель взаємодії з учнями (В.О.Сітарова і В.Г.Маралова [197, 217].
Так, методика діагностики, запропонована В.В.Бойко, містить оригінальну
комунікативну стратегію, яка крізь негативну систему комунікативних цілей
суб’єкта, крізь невміння, небажання, нездібність, відбиває цілісну картину
ступеню прояву толерантності особистості відносно інших (див. Додаток А). Тому
вчителям, згідно з інструкцією цієї методикою, пропонували уважно ознайомитися
з 25 судженнями і напроти кожного з них написати „так” або „ні”, виражаючи
згоду чи розбіжність з висловленнями. Наявність у вчителів негативної
комунікативної установки, яка дозволяла перевірити їх загальну комунікативну
толерантність, з’ясовувалася нами за допомогою методу закритого анкетування, що
дозволяв одержати більш точні дані для статистичної обробки. При цьому
настанови комунікативної поведінки особистості розумілись як готовність, тобто
схильність суб’єкта до актуалізації конкретно спрямованої комунікативної
діяльності, оскільки за фактами, які визначали у своїх дослідженнях англійські
психологи Р.Льюс, Х.Райфе і Д.Рабін, комунікативні настанови виявляються в
стилях поведінки, оцінках ситуацій, операціонально реалізовані у формі
конкретних тактик і реакцій у вигляді прагнення до згоди чи, навпаки, конфлікту
[22].
На етапі діагностики ознаки негативної настанови вчителів складали певні
показники (див. таблицю 2.1), і за кожним показником вони набирали відповідну
максимальну кількість балів. Але, чим більшу кількість балів вони отримували,
тим чіткіше виявлялась у них ця негативна ознака. Крім цього, і учителів
фіксувалися номери варіантів відповіді (позитивної чи негативної), які
підтверджували наявність або відсутність у них цієї негативної настанови.
Так, за першим показником завуал