РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Загальна характеристика обстежених хворих
Під наглядом знаходилося 136 хворих (46 чоловіків та 90 жінок) віком від 23 до 55 років, в яких за клініко-інструментальними даними встановлено діагноз ХНХ та водночас виявлено наявність ВІДС. Усі обстежені постійно мешкали в умовах великого промислового регіону зі значним забрудненням довкілля відходами промислових підприємств.
В якості супутньої патології у 42 хворого (30,9%) виявлено хронічний неспецифічний реактивний гепатит (ХНРГ), у 12 (8,9%) - стеатогепатоз, у 6 (4,4%) - хронічний рецидивуючий панкреатит у стадії ремісії. Більшість обстежених протягом низки років знаходилися на диспансерному обліку у лікаря-гастроентеролога з приводу ХНХ з частими загостреннями.
Крім того, усі обстежені обов'язково були проконсультовані клінічним імунологом з приводу виявлено ВІДС.
Усіх хворих обстежували на наявність маркерів вірусних гепатитів (ВГ) В, С і Д методом ІФА; при виявленні будь-яких маркерів ВГ вони виключалися з подальшого обстеження. На момент початку проведення досліджень ХНХ був у фазі помірного загострення або нестійкої ремісії.
Усі хворі, які знаходилися під наглядом, були розподілені на дві групи, рандомізовані за віком, статтю та тривалістю захворювання, з яких основна (76 осіб) поряд із загальноприйнятим лікуванням отримувала додаткове введення ербісолу по 2 мл 1 - 2 рази на добу внутрішньом'язово протягом 20 - 25 діб поспіль та глутаргіну по 20-30 мл 4% розчину внутрішньовенно 2-3 рази на добу протягом 3-5 діб, а потім по 0,5 г 3 рази на день усередину протягом 15 - 20 діб поспіль. Група зіставлення (60 осіб) одержувала лише загальноприйняте лікування.
У періоді диспансерного нагляду хворим основної групи проводилася медична реабілітація за допомогою фітопрепарату холенорму, який призначали по 20-30 крапель за півгодини до вживання їжі протягом 20-30 діб поспіль. Патогенетична ефективність запропонованого лікування та медичної реабілітації оцінювалася за динамікою клініко-інструментальних, клітинних і гуморальних показників системного і місцевого імунітету, факторів природної антиінфекційної резистентності.
2.2. Методи дослідження, які використовувалися
Діагноз ХНХ встановлено на підставі даних анамнезу, клініко-інструментального (ультразвукове дослідження органів черевної порожнини - УЗД, фіброгастродуоденоскопія (ФГДС), багатофазне дуоденальне зондування, внутрішньопорожнинна рН-метрія стравохода і шлунка) та загальноприйнятого біохімічного (функціональні проби печінки) обстеження. При необхідності використовували дані рН-метрії шлункового секрету, дуоденального зондування, рентгенологічного обстеження.
Для визначення анатомічної та функціональної оцінки жовчних шляхів проводили УЗД з використанням апарату "Aloka SSD-630" (Японія) та абдомінальних датчиків. При цьому враховували розміри, положення, лунощільність та рівномірність луноструктури жовчного міхура та печінкової паренхмими, підшлункової залози, селезінки тощо. У низці випадків проводили сонографію для досягнення тонкої деталізації тканинних структур.
Лабораторні засоби дослідження включали клінічний аналіз крові і сечі, визначення глюкозурії і вмісту цукру в сечі ортотолуоїдиновим методом, протромбіновий час та протромбіновий індекс, а також показники гемостазу: тромботест, час рекальцифікації плазми, фібринолітичну активність сироватки, толерантність плазми до гепарину, фібриноген крові уніфікованими методами. Визначали печінкові проби (рівень білірубіну і його фракцій, холестерину, ?-ліпопротеїдів, активність сироваткових амінотрансфераз - АлАТ і АсАТ; екскреторних ферментів - лужної фосфатази (ЛФ) і ?-глутамілтранспептидази (ГГТП); тимолової проби), електроліти крові. При цьому всі функціональні проби печінки ретельно проводили в динаміці лікування та обов'язково оцінювали в комплексі з клінічними даними.
При виконанні дисертаційної роботи поряд із загальноклінічними та лабораторними методами дослідження використовувалися також спеціальні біохімічні та імунологічні методи, які характеризували імунний статус обстежених хворих та вираженість синдрому ендогенної "метаболічної" інтоксикації.
Біохімічне дослідження включало вивчення стану перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) та системи антиоксидантного захисту (АОЗ), рівня у сироватці крові "середніх молекул" (СМ).
Активність ПОЛ оцінювали за вмістом у крові проміжних продуктів пероксидації ліпідів - дієнових кон'югат (ДК) та кінцевого продукту ПОЛ - малонового диальдегіду (МДА) спектрофотометрично []. Вивчали також рівень перекисної резистентності еритроцитів за показником їх перекисного гемолізу (ПГЕ). Вивчали активність ферментів системи АОЗ - супероксиддисмутази (СОД) [164] та каталази (КТ) [] спектрофотометрично. Обчислювали інтегративний індекс Ф як співвідношення СОД?КТ/МДА [].
Рівень СМ визначали методом, запропонованим В.В. Ніколайчиком і співавт. []. Цей показник свідчить про наявність так званого синдрому ендогенної "метаболічної" інтоксикації [].
Імунологічне дослідження полягало у вивченні показників клітинної та гуморальної ланок імунітету, фагоцитарної активності моноцитів, рівня імуноглобулінів у сироватці крові, інтерлейкінового профілю.
Вивчали також імунологічні показники, які характеризували основні показники клітинної та гуморальної ланок імунітету і стан фагоцитуючих клітин. Вміст Т- (CD3+) та В-лімфоцитів (CD22+), субпопуляцій Т-хелперів/індукторів (CD4+) та Т-супресорів/кілерів (CD8+) вивчали у цитотоксичному тесті [] із застосуванням моноклональних антитіл (МКАТ). У роботі використовували комерційні МКАТ класів CD3+, CD4+, CD8+, CD22+ фірми Ortho Diagnostic Systems Inc (USA). При цьому MКAТ класу CD3+ вважали відносними до тотальної популяції Т-лімфоцитів, CD4+ - до популяції Т-хелперів/індукторів, CD8+ - до Т-супресорів/кілерів, CD22+ - до В-клітин. При проведені імунологічного обстеження керу