РОЗДІЛ 2
ВДОСКОНАЛЕННЯ ЧИННОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ЯК НАСЛІДОК ПРИЄДНАННЯ УКРАЇНИ ДО
МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ ПРО СУМІЖНІ ПРАВА
2.1. Аналіз становлення інституту суміжних прав в Україні
З метою дослідження проблеми, поставленої в даному розділі, перш за все,
необхідно визначити, що являє собою сучасний інститут суміжних прав України.
Для цього проведемо дослідження його історичного розвитку.
Відносини щодо використання продуктів інтелектуальної власності, відіграють
суттєву роль в економіці багатьох країн світу. Достатньо зазначити, що в
окремих країнах прибуток від використання результатів інтелектуальної
діяльності становить близько третини від валового національного
доходу[119,c.189]. Саме тому як на національному, так і на міжнародному рівні
значна увага приділяється правовій охороні інтелектуальної власності, важливим
елементом якої є інститут суміжних прав. Україна, як повноправний член світової
спільноти, не могла залишатися осторонь цих процесів. Тому, питання розвитку
національного законодавства та приєднання нашої держави до міжнародної охороні
суміжних прав відігравали та досі мають актуальне значення для України.
Інститут суміжних прав України є порівняно новим явищем в законодавстві
України. Його фактичне становлення як правового інституту почалося після
проголошення незалежності нашої держави.
Першим кроком на шляху створення інституту суміжних прав в Україні стало
прийняття Верховною Радою України Закону України “Про власність” від 7 лютого
1991 року (далі – “Закон “Про власність”). Закон “Про власність” в статті 13
вперше визнав об’єктом права інтелектуальної власності громадян твори науки,
літератури мистецтва, винаходи, промислові зразки та інші результати
інтелектуальної праці. Хоча зазначена стаття прямо не містить положення про
такі об’єкти права інтелектуальної власності як виконання, фонограми, програми
організацій мовлення, інші об’єкти суміжних прав, вона не є вичерпною, адже
шляхом тлумачення виразу “інші результати інтелектуальної власності”, до ряду
об’єктів, встановлених цією статтею, можна віднести всі об’єкти суміжних прав,
адже вони є безпосередніми результатами інтелектуальної діяльності суб’єктів
суміжних прав. Таким чином, Закон “Про власність” заклав основу для подальшого
розвиту інститут суміжних прав в Україні, вперше визнавши, хоча і не прямо,
об’єкти суміжних прав об’єктами інтелектуальної власності. Проте на даному
етапі ще не можна було говорити про виникнення інститут суміжних прав в
законодавстві України.
Другим важливим кроком в напрямку становлення інституту суміжних прав стало
прийняття 23 грудня 1993 року Закону України “Про авторське право і суміжні
права” (надалі – “Закон “Про авторське право і суміжні права”) [111 Закон “Про
авторське право і суміжні права” набрав чинності з дня опублікування – 23
лютого 1994 року (Відомості Верховної Ради, 1994, № 13, ст.64).]. Хоча на думку
багатьох вчених, яка, на наш погляд, є слушною, цей закон мав недостатній
науково-теоретичний рівень[119,c.190], він вперше прямо передбачив охорону
суміжних прав. Закон “Про авторське право і суміжні права” заклав принципові
засади охорони суміжних прав, визначив основних суб’єктів (виконавців,
виробників фонограм та організацій мовлення) та основні об’єкти суміжних прав
(виконання, фонограми, прогарами організацій мовлення), закріпив принцип
мінімального рівня охорони суміжних прав, встановив мінімальні строки охорони,
визначив основи для договірних відносин в сфері використання об’єктів суміжних
прав, тощо. Закон “Про авторське право і суміжні права” наблизив законодавство
України про суміжні права до світових стандартів в цій сфері, зокрема до
законодавства багатьох європейських країн, адже при розробці даного закону був
використаний досвід багатьох розвинених країн сучасного світу. Також в законі
знайшли відображення положення багатьох міжнародних договорів про суміжні
права, хоча на той момент України ще не приєдналась до жодного з таких
договорів [112 Слід зазначити, що 24 вересня 1993 року, тобто до набуття
чинності Законом “Про авторське право і суміжні права”, Україна в рамках СНД
підписала Угоду про співробітництво в галузі охорони авторського права та
суміжних прав. Однак, зазначена угода була ратифікована Верховною Радою України
лише 27 січня 1995 року, а отже цей міжнародний договір набув чинності для
України вже після вступу в силу Закону “Про авторське право і суміжні права”.].
Слід підкреслити, що Закон “Про авторське право і суміжні права” був наближений
до відповідних нормативно-правових актів багатьох країн СНД, прийнятих
приблизно в той самий час, що і зазначений закон України.
Набуття чинності Законом “Про авторське право і суміжні права” є моментом
виникнення інституту суміжних прав. Положення даного закону щодо суміжних прав
цілком відповідали основним ознакам інституту права, адже була встановлена
група взаємопов’язаних правових норм, що регулює окремий вид суспільних
відносин щодо використання результатів професійної діяльності виконавців,
виробників фонограм та організацій мовлення. Для зазначеної групи норм
характерними є тривалість існування та відносна стабільність. Інститут суміжних
прав базується на певних, властивих йому принципах. Інститут суміжних прав,
заснований на Законі “Про авторське право і суміжні права”, має свій
специфічний об’єкт та предмет. Об’єктом даного інституту є те, на що направлена
його дія, тобто відносини, пов’язані з використанням результатів професійної
діяльності суб’єктів суміжних прав. Предметом цього інституту є те, з приводу
чого виникають зазначені відносини, наприклад, використан
- Київ+380960830922