Розділ 2
Функціональні чинники моделі полілінгвізму, релевантні у ситуації переключення
кодів
2.1. Фактор конситуації (мовне оточення)
2.1.1. Загальні зауваги. Мовна ситуація та її складові
Вивчення функціональних можливостей мови і ролі мовних ситуацій посідає
особливе місце серед завдань соціальної лінгвістики. До функціонального боку
мови зараховують її роль у житті певного суспільства, виконання нею свого
призначення у різноманітних сферах суспільного життя народу на різних етапах
його розвитку.
Мовна ситуація постає як складне утворення, витоки і пояснення якого лежать у
фактах соціально-історичного розвитку, у відображенні цих фактів у структурі
мови, формах її існування. Поряд з соціальною диференціацією суспільства,
соціальна стратифікація мови є багатоаспектним утворенням, яке існує і
функціонує у різних вимірах. Для цієї структури характерним є протиставлення
двох площин соціально зумовленої варіативності мови – стратифікаційної та
ситуативної.
При дослідженні соціальної диференціації мови і мовлення взаємодія
стратифікаційного і ситуативного параметрів особливо важлива, тому що дозволяє
вивчати мовлення не лише у різних соціальних ситуаціях спілкування, але й
диференціювати особливості мовної та мовленнєвої поведінки представників різних
соціальних груп у схожих ситуаціях спілкування.
Під час аналізу варіативності усного мовлення не можна відмовитися і від
стратифікаційного аспекту, оскільки дослідження мовленнєвої поведінки
представників різних соціальних і вікових груп у різних ситуаціях спілкування
може дати найбільш повну картину функціонування певної мови, широкого спектру
її варіативності.
Мовна ситуація у будь-якій поліетнічній державі характеризується складністю і
неповторністю своєї конфігурації у кожному конкретному випадку, що пояснюється
багатогранністю соціо-, етнолінгвістичних, а також політичних,
соціально-економічних та ряду інших факторів, що визначають її стан в рамках
єдиної лінгвосистеми.
Компоненти соціально-комунікативної системи, яка обслуговує певну мовну
спільноту, перебувають у певних співвідношеннях. На кожному етапі існування
мовної спільноти ці співвідношення більш чи менш стабільні. Однак це не
означає, що вони не підлягають змінам. Зміна політичної ситуації в країні,
державного устрою, економічні перетворення, нові орієнтири у соціальній та
національній політиці і т.д. – усе це може певним чином впливати на стан
соціально-комунікативної системи, її склад і на функції її компонентів – кодів
і субкодів.
Функціональні співвідношення між компонентами соціально-комунікативної системи
на певному етапі існування мовної спільноти і формують мовну ситуацію,
характерну для цієї спільноти.
Поняття “мовна ситуація” застосовується зазвичай стосовно великих мовних
спільнот – країн, регіонів, республік. Для цього поняття важливим є фактор
часу: по суті, мовна ситуація – це стан соціально-комунікативної системи у
певний період її функціонування.
Мовна ситуація належить до найважливіших, ключових соціолінгвістичних проблем.
Вона є поняттям, складним для чіткого дефініювання, яке по-різному визначають у
радянській (пострадянській) та зарубіжній лінгвістичній традиції. Існує велика
кількість різноманітних способів і форм опису мовних ситуацій, серед яких
дослідники (зокр., [10]) виділяють чотири основні:
1) вивчення та опис мовної ситуації за посередництвом метамови (Ч. Ферґюсон,
У. Стюарт);
2) порівняльно-лінгвістичні парадигми (Б. Тошович);
3) диференційні типологічні ознаки (Н. Б. Мєчковська)
4) сукупність етнолінгвістичних та соціолінгвістичних компонентів
(А. Н. Баскаков, В. Ю. Михальченко та ін.).
Останній підхід можна назвати концептуальним полем, найважливішими компонентами
якого є: статус мови (мов), мовна політика, мовні конфлікти, мовна компетенція
і ціннісні орієнтації етнофорів, що дозволяє досліджувати не лише
функціонування мов у певному лінгво-політичному просторі, але також вивчати їх
взаємозв’язок і взаємодію у синхронії та діахронії.
При строгому використанні терміна під мовною ситуацією розуміється “сукупність
функціонально розподілених мовних утворень (окремих мов чи форм їх існування),
що обслуговують спілкування в адміністративно-територіальному об’єднанні або в
межах етнічної спільноти” [122]. При цьому слід підкреслити, що поняття мовної
ситуації передбачає розгляд сукупності мов, що обслуговують спілкування в
країні, як соціально-функціональної ієрархічної системи. Іншими словами,
поняття мовної ситуації відображає розподіл мов за сферами соціальної взаємодії
і за різними рівнями спілкування. На думку Л. Б. Нікольського, у кожній країні
за ознакою переважного використання тієї чи іншої мови в комунікативних актах
можна виділити як мінімум два рівні спілкування – загальнодержавний офіційний і
повсякденно-розмовний. Відповідно і мови, що обслуговують ці рівні, належать до
категорій офіційних і повсякденних мов. Схожий функціональний розподіл мов
перетинається з їх розподілом за соціальними верствами і групами [102, c. 31].
На сучасному етапі соціолінгвістичних досліджень помітне значне пожвавлення
інтересу до типології мовних ситуацій. Це пояснюється практичними завданнями
мовного планування і мовного будівництва, з якими зіштовхнулись пострадянські
держави в період національного державотворення.
Мовне вираження відмінностей між соціальними групами (верствами, класами), що
виділяються на основі демографічних і соціально-економічних характеристик,
становить проблематику соціолінгвістичних досліджень. Однак при описі мовної
ситуації в поліетнічному суспільстві необхідним є звернення і до
етнолінгвістичних характерис
- Київ+380960830922