Формування інвестиційних ресурсів регіону

РОЗДІЛ 2
СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ В ФОРМУВАННІ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РЕСУРСІВ
2.1. Резерви формування власних інвестиційних ресурсів в контексті
регіонального розвитку
Зміцнення матеріального підгрунтя для розбудови незалежної Української держави
потребує раціонального поєднання загальнодержавних і регіональних інтересів,
усебічного використання ресурсів регіонів, комплексного економічного і
соціального розвитку їх території, формування раціональної територіальної
структури та територіальної організації процесів розширеного відтворення. В
процесі вивчення проблемних аспектів економічного розвитку регіонів України
викристалізувалася необхідність дослідження територіальних утворень, які не в
змозі самостійно, без допомоги з боку держави або ззовні, подолати диспропорції
економічного розвитку. Саме тому об’єктом вивчення стали області з депресивною
економікою, стабілізація економічної та соціальної ситуації в яких є
найнагальнішою проблемою сьогодення. Предметом дослідження було обрано
Карпатський економічний регіон. Розробляючи власну позицію щодо економічного
районування, за основу автором дисертаційного дослідження було взято положення
праць Ф.Д. Заставного [77], Є.П. Качала [157], М.Д. Пістуна [147], які
дотримувалися наступної думки: науково обгрунтованим є віднесення до складу
Карпатського регіону Закарпатської, Івано–Франківської, Львівської,
Чернівецької областей. З предмету дослідження було виключено Львівську область,
оскільки її загальний економічний розвиток (обсяги виробництва промислової та
сільськогосподарської продукції, рівень ВВП на душу населення, середній рівень
заробітної плати, рівень прибутковості підприємств тощо) і тенденції в
інвестиційній сфері на порядок вищі, ніж в решті областей Карпатського
регіону.
На сьогоднішній день про необхідність залучення значних обсягів інвестицій
свідчить процес “фізичного старіння” основних засобів. Ступінь зносу основних
фондів областей Карпатського регіону характеризують показники, що знайшли
відображення в таблиці 2.1.
Таблиця 2.1.
Ступень зносу та коефіцієнт оновлення основних засобів в 2000–2002 рр.
(на кінець року, %)
Коефіцієнт зносу
Коефіцієнт оновлення
2000 р.
2001 р.
2002 р.
2000 р.
2001 р.
2002 р.
Закарпатська область
43,9
44,9
46,5
2,2
2,4
4,4
Івано–Франківська область
44,1
44,7
46,7
0,7
0,9
1,1
Чернівецька область
44,5
45,7
46,9
1,9
2,1
3,0
В свою чергу, швидкого та вагомого збільшення основних фондів, а особливо тієї
частини, що безпосередньо приймає участь в процесі виробництва, не
спостерігається.
Негативні процеси макроекономічного рівня суттєво погіршили загальну ситуацію в
регіонах України. Спостерігається спад і в сфері інвестування. Так, в областях
Карпатському регіоні за період з 1990 по 2002 рр. інвестиції в основний капітал
зменшилися в середньому в 3,49 рази в тому числі в Закарпатській області – в
3,54 рази; Івано–Франківській області – в 1,70 рази; Чернівецькій області – в
5,23 рази. За 12 років (1990–2002 рр.) навіть за умови катастрофічного падіння
рівня народжуваності та посилення міграційних процесів зменшився розмір
інвестицій в основний капітал на душу населення: Закарпатська область – з 846,8
грн. до 239,7 грн.; Івано–Франківська область – з 562,4 грн. до 337,4 грн.;
Чернівецька область – з 922 грн. до 181,1 грн [1За даними обласних управлінь
статистики.]. Зазначимо наступне: в окремі роки періоду, який досліджувався,
обсяги інвестицій в основний капітал на одну особу по областях Карпатського
регіону, були значно меншими, ніж в 2002 році.
Можливо було б припустити, що кошти як на рівні держави, так і на рівні
Карпатського економічного району спрямовуються в оборотні активи. На практиці ж
спостерігається інша ситуація: структура оборотних активів змінюється не в
сторону збільшення товарно–матеріальних цінностей; товарів відвантажених,
наданих послуг і грошових коштів, а в сторону зростання частки дебіторської
заборгованості (додаток Е [2За даними статистичного збірника України за 2002 р.
/За редакцією Осауленка О.Г. – К.: Техніка, 2003. – с. 75.]).
Тривалий час ситуація ускладнюється тим, що взаємна заборгованість українських
підприємств перевищує обсяг ВВП. Наприклад, в 1995 р. рівень взаємної
заборгованості становив лише третину ВВП, в 1999 році вона досягла майже трьох
обсягів ВВП України, в 2002 році – двох з половиною величин ВВП нашої країни
(на 1.01.2003 р. величина дебіторської заборгованості становила 239 764,3 млн.
грн., кредиторської заборгованості – 302 738,9 млн. грн.; а величина ВВП в
фактичних цінах за 2002 р. – 220 932 млн. грн. [3www. ukrstat. gov. ua –
Офіційний сайт державного комітету статистики України.]). Звертаємо увагу на
дану проблему через те, що криза платежів паралізує відтворювальні процеси:
фінансові ресурси, що нагромаджені великими зусиллями, використовуються не на
розвиток виробництва, а на приріст оборотних активів, тобто на забезпечення
простого відтворення.
Серед першопричин даного явища доцільно виділити таку як непродумана політика
лібералізації цін – початок неплатежів співпав з початком лібералізації цін.
Збільшення цін випереджало приріст оборотного капіталу, а отже, знижувалась
забезпеченість підприємств власними оборотними коштами, змінювалась їх
структура. Відчуваючи нестачу коштів, усі підприємства, незалежно від
попередньої ефективності господарювання, почали накопичувати неплатежі.
Станом на 1.01.2001 р. сума кредиторської заборгованості українських
підприємств (крім малих підприємств та бюджетних установ) становила в
абсолютних величинах 257,56 млрд. грн., дебіторської – 180,19 млрд.