РОЗДІЛ 2
ХАРАКТЕРНІ РИСИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ІНФЛЯЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ
(1991-2003 рр.)
2.1. Негрошові чинники інфляційних процесів: передумови та наслідки
Політика переходу економіки України до фази ринкових реформ сприяла загостренню
багатьох проблем, які існували як відкрито, так і у прихованій формі.
Однією з форм проявлення недосконалості української економіки стала проблема
неплатежів, яка за певних умов дуже легко може перейти до стадії платіжної
кризи. Так, у найбільш кризовому стані опинилась економіка України у
1992-1993 роках, роках відкритої децентралізації та недосконалості економіки,
проблеми неплатежів, надмірного посилення інфляційних процесів та виходу
вітчизняного ринку на принципово новий рівень розвитку.
Все це відбувалось на фоні багатьох негативних явищ, таких як загальний спад
виробництва, дефіцит державного бюджету, підвищення рівня безробіття на фоні
високих темпів зростання інфляції, погіршення соціального стану населення,
невиправдано різке коливання грошової маси, перебуваючої в обігу, зростання
дебіторської та кредиторської заборгованості підприємств, інтенсивне падіння
рівня купівельної спроможності населення, запровадження занадто високих ставок
за кредит, експансія іноземних валют на внутрішньому ринку, падіння загальних
обсягів інвестицій у країну та ще багато інших.
В періоди економічних трансформацій саме інфляція є самим першим симптомом та
самим чутливим фактором загальної економічної хвороби у країні. Саме інфляція
потребує детального наукового дослідження засобів та напрямків стримування
темпів її зростання.
Історично створена неможливість повного подолання інфляційних процесів не
тільки не повинна стати перешкодою на шляху її стримування, а навпаки, має
стимулювати пошук нових форм та напрямків пристосування до неї за рахунок
оптимального її рівня, який не тільки не буде заважати економічному прогресу, а
можливо ще й буде сприяти подальшому розвитку економіки взагалі.
Спробуємо встановити, що саме стало передумовою кризового стану української
економіки на початку 1990-их років.
У часи існування СРСР безготівкові гроші складали близько 52,2 % від загальної
суми грошових засобів, а 95,6 % готівки перебували на руках у населення. Значна
частина прибутку припадала на сферу виробництва та формувалась у сфері
фінансів. Що ж стосується прибутку у торговельній сфері, то головна його
частина майже відразу перераховувалась до державного бюджету у вигляді податку
з обороту.
За таких умов функціонування фінансової системи майже виключним явищем був
дефіцит державного бюджету і незначна грошова емісія була здатна відновити
рівновагу у сфері виробництва та споживання.
Між тим, гроші з одного боку були обмежені як засіб платежу у безготівковій
формі, та з іншого – не брали участі у процесі розширеного виробництва, що було
зумовлено існуванням соціалістичної системи господарювання. Саме це пізніше
стало передумовою економічних реформ, невідпрацьований механізм яких призвів до
протиріччя виробничого, торговельного та фінансового капіталів.
Але інфляція не виникає раптово. Перш за все формування та посилення
інфляційних процесів у колишньому СРСР відбувалося під впливом історично
сформованої специфіки господарської діяльності, зокрема вторинності
товарно-грошових відносин, пануванню державної форми власності на засоби
виробництва, відсутності фондового ринку та ринку нерухомості [58, С.40-45;
146].
Прихована інфляція за радянських часів була добре замаскована
адміністративно-командною системою. Але вже у 1960-1985 роках вона поступово
виходить із свого прикриття. Спочатку населення не відчувало надмірності грошей
в обігу і продовжувало їх накопичувати та заощаджувати (Табл. 2.1).
Вже з 1960 року по 1985 рік грошові доходи населення зросли у 5,2 рази, а
заощадження в ощадбанках – майже у 44,2 рази. Тобто, значна частина населення,
спостерігаючи процеси знецінення грошової одиниці, ще не втративши довіри до
держави та сподіваючись на захист своїх грошей з її боку, прибігла до
додаткових заощаджень у державних кредитних установах.
Таблиця 2.1
Грошові доходи і видатки населення СРСР, 1960-1991рр. [58, С.42]
Рік
Грошові доходи, млн.крб.
Видатки на закупівлю товарів, млн.крб.
Заощадження грошей у населення, млн.крб.
Залишок товарів на складах, млн.крб.
Залишок товарів на 1крб. збережень
всього
в ощадкасах
загальних
в ощадкасах
1960
388,0
325,4
62,6
2,8
95,9
1,53 крб.
34,25 крб.
1985
2005,7
1370,6
299,6
123,6
92,7
30 коп.
75 коп.
1990
2862,0
1553,8
439,9
318,1
200,6
46,2 коп.
63 коп.
1991
5286,8
3508,5
4771,3
862,8
325,0
0,7 коп.
37 коп.
У той самий час відбувалося незначне, але все ж зменшення товарів на складах,
що свідчило про вкладання заощаджень у товари і, як наслідок, про збільшення
грошової маси в обігу, що у свою чергу тільки ще більше посилювало інфляційні
процеси.
За штучно створюваним ілюзорним враженням поступового, але впевненого,
зростання життєвого рівня усіх верств населення приховувалось загальне
погіршення добробуту громадян. Вже у 1980 році кожний 4-й карбованець не був
підтриманий відповідною товарною масою. Частка видатків у загальному обсязі
національного доходу колишнього СРСР постійно збільшувалась: у 1980 році вона
становила 63,7 %, у 1985 р. – 66,8 %, у 1990 р. – 73,5 %.
Між тим, на відміну від багатьох інших економічних показників цінова динаміка,
перебуваючи під жорстким тиском державного цінового контролю залишалася
відносно стабільною. У порівнянні з 1985 роком (базовий – 100 %), відповідно із
даними державної статистики України у 1990 році, індекс цін на продовольчі
товари становив 111
- Київ+380960830922