Розділ 2), ми
розглядаємо національну ідентичність як явище, детерміноване способом життя
людини, залежне від характеру взаємодії особи з оточуючим середовищем, яке
змінюється разом зі зміною умов життя людини. Особливості процесу становлення
національної ідентичності як важливого компоненту Я-образу особистості
детермінуються характером її діяльності та активності.
Цей принцип орієнтує на пізнання перш за все причин, які зумовлюють дане явище,
проте не лише їх. Завдання пізнавальної діяльності полягає не тільки в
пізнанні, а й передбаченні, прогнозуванні й, особливо, у пошуках шляхів
керування психічними явищами [191]. С.Л. Рубінштейн, який багато уваги приділив
розробці цього вельми важливого принципу психологічної науки, підкреслював
науково-практичне значення його реалізації в психології: “У своєму практичному
застосуванні питання про детермінованість психічних явищ – це питання про
керування ними, про можливість їх спрямованої зміни в бажаному для людини
напрямі. У цьому – основне значення, основний життєвий сенс питання про
детермінацію психічних явищ. Конкретно осягнути детермінованість, закономірну
зумовленість психічних явищ, психічної діяльності і психічних властивостей
людини – це означає знайти шляхи для їх формування, виховання” [162, 264].
Наведена цитата не залишає жодного сумніву у важливості пошуку засобів
активного цілеспрямованого впливу на процес становлення явища, що
досліджується, з метою підвищення ефективності цього процесу.
Поєднання принципів дослідження, зазначених у Розділі 2, забезпечує
методологічне обґрунтування експериментально-генетичного методу, використання
якого передбачає проходження трьох етапів: діалектично-логічного аналізу;
власне формуючого експерименту; завершальної контрольної діагностики [120;
124].
Перший етап вимагає виділення моделі явища, що вивчається. На другому етапі
(власне формуючого експерименту) відбувається експериментальне навчання,
цілеспрямоване формування певних психічних якостей. Третій етап передбачає
фіксацію (діагностику) психологічних новоутворень особистості, що розвивається
[120; 124].
Сутність формуючого експерименту у зв’язку із цим полягає у вивченні
психологічних особливостей молодої людини в природних умовах
навчально-виховного процесу шляхом активного формування психічних якостей,
котрі цікавлять дослідника. У рамках нашого дослідження важливим є не стільки
актуальний рівень розвитку національної самосвідомості особистості, скільки
“зона найближчого її розвитку”, особливості та потенційні можливості
цілеспрямованого її формування.
Формуючий експеримент одночасно виконує дві функції. З одного боку, він
спрямований на вивчення психологічних особливостей та механізмів, з іншого – на
реалізацію виховних та освітніх цілей, надання допомоги учням у
навчально-виховному процесі. У нашому дослідженні формуючий експеримент має на
меті створення умов, сприятливих ефективному формуванню позитивної національної
ідентичності особистості, що, зрештою, призводить до збагачення змісту та
поповнення структури Я-образу особистості.
Цей метод, дозволяючи простежувати психічні зміни особистості, вдало поєднує в
собі психологічне вивчення школярів з пошуком та розробкою оптимальних шляхів
навчально-виховної роботи через активне включення молодої особистості в
спеціально організовану діяльність і цілеспрямованим впливом на неї [204].
Психолого-педагогічні чинники формування національної ідентичності школярів
Ми вже зазначали вище, що саме національна ідентичність є характерним
показником рівня розвитку національної самосвідомості особистості, головним
структурним компонентом, ядром національної самосвідомості особистості.
Усвідомлення індивідом себе як невід’ємної частини нації, що виникає в
результаті його ідентифікації з нацією – важливий компонент структури
соціальної ідентичності як інтегруючої складової Я-образу.
Становлення національної самосвідомості людини підпорядковується певним
закономірностям і проходить низку фаз у своєму розвитку. Пробудження
національної свідомості дитини відбувається під впливом сімейного середовища,
друзів, знайомих, ровесників. Пізніше в цей процес включаються інші осередки
соціалізації – дошкільні заклади, школа, вуз, позашкільні установи тощо.
Протягом усього періоду етнізації відбувається формування системи уявлень
людини про культурні та психологічні особливості свого народу, його історичне
минуле. Особистість засвоює величезне багатство культури народу, усвідомлює
низку соціально-психологічних ознак, що характеризують національну спільноту,
знайомиться з історичними подіями, які відбувалися протягом періоду становлення
нації, у неї формується система уявлень про національні феномени. На основі
отриманих знань людина усвідомлює свою тотожність з конкретним народом, власні
психологічні особливості як члена національної спільноти, усвідомлює себе
представником певної нації. Під впливом зазначених змін новим змістом
наповнюється Я-образ особистості, в якому все більшої ваги набувають
етно-національні складові.
Міра сформованості в особи системи знань про етнонаціональні феномени зумовлює
ступінь ідентифікації людиною себе з національною спільнотою, що детермінує
загальний рівень розвитку національної самосвідомості особистості. У зв’язку із
цим необхідно проаналізувати, які типи ідентичності з нацією лежать в основі
національної самосвідомості високого та низького рівнів розвитку та
відповідного цим рівням Я-образу особистості.
Слаборозвинену національну самосвідомість, як правило, характериз