РОЗДІЛ 2
ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ФРУСТРАЦІЙНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ МЕНЕДЖЕРІВ
ОСВІТИ НА РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЬ СПІЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
2.1. Методологічні основи експериментального дослідження
Ґрунтуючись на припущенні, що фрустраційна толерантність – здатність
особистості об’єктивно реагувати на проблемну ситуацію, позитивно сприймати
прояви інакшості в партнерах (думки, позиції, дії), що не є інтолерантними, ми
вважаємо за потрібне виділити загальні сфери дослідження толерантності до
фрустрації – почуття, пізнання, взаємини, поведінку.
На підставі теоретичного аналізу наукової літератури, є необхідність у
виокремленні наступної структури фрустраційної толерантності – когнітивні,
емоційні, діяльнісно-поведінкові компоненти [15, 24, 32, 52, 61, 98, 118, 119].
Також варто відзначити, що формами прояву фрустраційної толерантності є –
психічні процеси (сприйняття, мислення, емоції, воля); психічні стани
(стійкість, врівноваженість); психічні властивості (терпимість, моральність,
поважливість, доброзичливість).
Втім види фрустраційної толерантності визначаються зумовленою різницею, а саме
– біологічною, психологічною, культурною, соціальною [15].
До чинників, що сприяють кількісній забарвленості фрустраційної толерантності,
слід віднести – когнітивні (когнітивний стиль, ригідність, фіксованість
мислення, раціональність-іраціональність мислення); емоційно-вольові
(афективність, врівноваженість), особистісні (особистісна тривожність,
особистісна агресивність, сформованість рефлексії).
Звертаючись до теоретичних положень, що постають в концепції Г.У.Солдатової
[160], в контексті емпіричних досліджень фрустраційної толерантності варто
звернути увагу передусім на наступні аспекти:
фрустраційна толерантність як психологічна стійкість;
фрустраційна толерантність як система позитивних установок;
фрустраційна толерантність як сукупність індивідуальних якостей;
фрустраційна толерантність як система особистісних та групових цінностей.
Отже, провідними детермінантами, що дозволяють розкрити психологічну природу
фрустраційної толерантності, є:
психофізіологічні (що забезпечують стійкість);
психологічні (властивості особистості);
соціально-культурні (специфіка соціальних ролей, що спираються на установки та
цінності особистості).
Відомо, що Б.Г.Ананьєв співвідносить толерантність до фрустрацій із витримкою
стосовно до фрустраторів, відсутністю важких переживань та страждань впродовж
їхньої дії. Втім серед чинників, що сприяють становленню фрустраційної
толерантності, Б.Г.Ананьєв виділяє підтримку, моральну допомогу, співучасть
інших людей, а також солідарність групи [9, с.32].
Слід зазначити, що Е.Ю.Клепцова розрізняє поняття “терпимість” та
“толерантність” до фрустраторів. Так, терпимість постає як властивість
особистості, що увиразнює ставлення індивіда до світу в цілому, до інших людей,
їх позиціям, діям, цінностям, поведінки й все це має прояв у підвищенні
сенситивності до об’єкту. Водночас, толерантність постає як якість особистості,
що актуалізується в ситуаціях неспівпадіння поглядів, оцінок, вірувань, дій,
поведінки людей й, навпаки, виявляється у зниженні сенситивності до об’єкту.
Отже, на думку Е.Ю.Клепцової, провідним механізмом толерантності є терпіння
(витримка, самоконтроль), завдяки чому й знижується поріг чутливості до
несприятливих чинників. Проте прийняття також виступає механізмом
толерантності, що однак відходить на другий план, іноді взагалі може не
актуалізовуватись. Втім провідним механізмом терпимості навпаки на перший план
виходить прийняття чогось як даності (розуміння, емпатія, асертивність), однак
терпіння, відходячи на другий план, не втрачає при цьому власного потенціалу й
активно використовується особистістю.
Тобто, фрустраційну толерантність, як похідну від толерантності в цілому, слід
уявляти як здібність індивіда розуміти іншого таким, яким він є.
Нам досить важливим видається твердження Т.П.Скріпкіної щодо меж толерантності
до фрустрацій. Тобто, теоретично виокремлюється п’ять толерантних особистісних
позицій, що розрізняються між собою за ступенем можливості толерантності:
фрустраційна толерантність як внутрішня установка (прийняття та терпимість до
іншого);
фрустраційна толерантність як культурологічна норма (толерантність зовнішня);
фрустраційна толерантність як індиферентність (незацікавленість щодо інших);
фрустраційна толерантність до того, хто створює шкоду власне індивіду;
фрустраційна толерантність до того, хто створює шкоду до інших й індивідові
власне до цього байдуже [158].
Проте С.К.Бондирєва завважує, що поняття “толерантність” в цілому трактується
широко й відсутні чітко визначені загальноприйняті характеристики, воно не є
диференційованим та науково обґрунтованим за рівнями та формами виявлення щодо
ставлення до близьких за смисловим навантаженням термінів, тобто взагалі існує
лише загальне розуміння його смислу. Водночас очевидним є той факт, що
завдання, які об’єктивно постають перед практикою, потребують висвітлення цієї
проблеми, визначення загальних характеристик, виведення на відповідний рівень
узагальнення, тобто актуальною є необхідність здійснення спеціальних досліджень
толерантності в цілому й толерантності до фрустрації зокрема (Бондырева С.К.,
2002).
Хоча варто відмітити, що поняття “фрустраційної толерантності” досить активно
вивчається в межах бізнес-психології, психології менеджменту, психології
особистості та інших галузях психологічної науки.
Не зважаючи на те, що наукове підґрунтя фрустраційної толерантності ще тільки
розробляється, існують окремі концепції, що намагаються упрозорити сутність
даного феномену.
Щодо емпіричного підходу до поняття «фрустраційної толе
- Київ+380960830922