РОЗДІЛ 2.
МЕТОДИ ТА МАТЕРАЛИ ДОСЛІДЖЕННЯ.
2.1. Клінічна характеристика обстежених осіб.
Обстежено 98 хворих віком від 50 до 75 років (середній вік - 62,89±1,33 років)
із серцевою недостатністю І-ІІА стадії за класифікацією Українського наукового
товариства кардіологів (2001) та І-ІІІ ФК за класифікацією NYHA. Для визначення
нормальних показників діастолічного наповнення лівого шлуночка було обстежено
15 відносно здорових осіб без ознак діастолічної дифункції (середній вік
59,84±1,44 років).
Первинне обстеження та лікування хворих відбувалось на базі відділення
некоронарогенних захворювань та клінічної ревматології інституту кардіології
ім. М. Д. Стражеска в стаціонарному або амбулаторному порядку, подальше
обстеження пацієнтів відбувалось амбулаторно або при плановій госпіталізації.
Всі хворі були поділені на групи: основну та групу порівняння. До складу
основної групи увійшли 78 пацієнтів, до комплексної терапії яких додавали
рослинний препарат серцевих глікозидів «Хомвіокорин-N». Залежно від стадії
серцевої недостатності пацієнти основної групи були поділені на дві групи. До
першої групи було включено 40 пацієнтів із серцевою недостатністю І стадії, до
другої – 38 пацієнтів із серцевою недостатністю ІІА стадії. Групу порівняння
склали 20 пацієнтів, до комплексного лікування яких «Хомвіокорин-N» не входив.
Клінічна характеристика хворих показана в таблиці 2.1.
Як випливає з таблиці 2.1, клінічні групи були співставні за віком, етіологією
серцевої недостатності та її функціональним класом. Середній вік пацієнтів
першої групи складав 60,27±1,61 років, другої групи - 65,17±2,58 років, групи
порівняння - 63,25±1,88 років. До початку лікування у 6 пацієнтів
спостерігалась постійна форма фібриляції передсердь, у всіх останніх зберігався
синусовий ритм.
Діагноз ІХС базувався на основі скарг, анамнезу, об’єктивного обстеження
хворих, даних лабораторних та інструментальних методів дослідження. При
визначенні стадії, варіанту та функціонального класу СН користувались
класифікацією Українського наукового товариства кардіологів (2001). Діагноз
гіпертонічної хвороби встановлювали на підставі даних анамнезу, лабораторних та
інструментальних методів дослідження (робоча група Українського товариства
кардіологів 2001 р.).
Таблиця 2.1.
Клінічна характеристика хворих.
Показники
Група І
(n–40)
Група ІІ
(n–38)
Група порівняння
(n–20)
Середній вік, років
60,27±1,61
65,17±2,58 років
63,25±1,88
Стать, ч/ж
12/28
8/30
4/16
Етіологія ІХС+ГХ
СН: ІХС
ГХ
33
34
15
ФК СН: І
ІІ
ІІІ
12
28
27
11
12
В дослідження не включались хворі на інфаркт міокарду давністю менш ніж шість
місяців, пацієнти з гемодинамічно значущими клапанними вадами серця, активними
запальними захворюваннями, гострим порушенням мозкового кровообігу (давністю
менш ніж шість місяців), артеріальною гіпертензією з показниками АТ
систолічного >180 мм рт. ст., діастолічного >100 мм рт. ст., синдромом
слабкості синусового вузла чи АВ-блокадою ІІ-ІІІ ступеня, синусовою
брадикардією (менше 60 ударів за 1 хвилину), вираженою патологією з боку
легень, нирок, печінки, системи крові, декомпенсованим цукровим діабетом.
В період відбору, а також при подальшому спостереженні (через 1, 3, 6 та 9-12
місяців лікування) кожен пацієнт проходив комплексне обстеження, яке дозволяло
оцінити вплив проведеної терапії.
2.2. Методи обстеження хворих.
Клінічне обстеження включало оцінку загального стану пацієнта лікарем та самим
пацієнтом за коротким опитувальним листком за 10-бальною шкалою, де 10 балів -
це найбільший ступінь вираженості показника. У відповідності зі шкалою
оцінювався загальний стан пацієнтів; визначали наявність та вираженість таких
скарг, як болі в області серця, серцебиття, задишка, втомлюваність, набряки.
Всім хворим проводилась реєстрація ЕКГ в 12-ти стандартних відведеннях.
Проводилось добове моніторування АТ і ЧСС з реєстрацією та оцінкою ритму серця
і його порушень. Також проводився контроль біохімічних показників крові: вміст
електролітів, креатиніну, білірубіну, глюкози, холестерину. Стан коронарного
резерву оцінювали за результатами навантажувального тестування на ВЕМ або
тредмілі. Оцінювалась динаміка функціонального класу СН.
Для оцінки функціонального стану міокарду лівих відділів серця всім хворим
проводили ехокардіографічне дослідження. Ехокардіографічне дослідження
проводили за стандартною методикою [4, 5, 47, 102] на апараті «SONOLINE OMNIA»
(“Siemens”, 2000 р.) з датчиком частотою 2,5 мГц в режимі 2D. Для оцінки
систолічної функції визначали кінцево-дістолічний (КДО), кінцево-систолічний
(КСО) об’єми лівого шлуночка (ЛШ) і лівого передсердя (ЛП). Об’єми камер серця
вираховувались за формулою «площа-довжина»:
V=0,85ґA2/L, де:
А – площа камери, L – довжина камери, виміряні планіметрично з апікального
4-камерного доступу в В-режимі.
Визначались розрахункові показники систолічної функції лівого шлуночка та
лівого передсердя:
Ударний об’єм (УО) = КДО - КСО;
Фракція викиду (ФВ) = УО/КДОЧ100%;
Індекси КДО, КСО та УІ:
іКДО = КДО/Sтіла;
іКСО = КСО/Sтіла;
УІ = УО/ Sтіла.
Серцевий індекс (СІ) = УІЧЧСС.
A
VTI E VTI A
E
aT dT DA IVRT
DE MM
ET
RR
Рис. 2.1. Схема реєстрації показників трансмітрального діастолічного потоку.
Для вивчення діастолічної функції лівого шлуночка досліджували трансмітральний
кровото
- Київ+380960830922