РОЗДІЛ 2
Формування Системи контролю Знань і вмінь з клінічних дисциплін студентів
медичного коледжу
2.1. Передумови організації контролю знань і вмінь студентів
У сучасних умовах постійного швидкого зростання обсягів навчальної інформації
та обмеженої нормативними термінами тривалості підготовки фахівців, продовжують
зростати вимоги суспільства до якості їхньої підготовки. Можливість компетентно
вирішувати професійні завдання після закінчення навчального закладу залежить
від того, за якою моделлю проводилось формування знань і вмінь студентів. На
сьогоднішній день визначились два напрями розвитку освіти – традиційне та
інноваційне, та відповідні їм моделі підготовки – дисциплінарно-орієнтована та
проектно-творча. Концептуальною основою проектно-творчої моделі є сприйняття й
усвідомлення реального оточуючого світу проводиться не через заучування тексту,
а через впізнавання навчальної інформації у процесі реалізації проекту.
“Традиційне розуміння оволодіння навчальним матеріалом відходить на другий
план. Замість фактичних відомостей, понять, теорій і законів предметом
пізнання стає цілісний реальний оточуючий світ, а результат пізнання – його
створення в рамках навчальних проектів. … У нових моделях навчання здійснюється
на псевдореальних об’єктах, які проектуються, моделюються, конструюються й
досліджуються в спеціальних комп’ютерних середовищах, які поступово стирають
межу між реальним і комп’ютерним світом” [170, с. 63-64].
Розглянемо формування знань і вмінь студентів в контексті організації контролю.
Виділення спільних елементів діяльності викладача і студента на його етапах
дозволить, на нашу думку, може скорегувати сам процес навчання. На сучасному
етапі організація контролю знань і вмінь студентів за своєю суттю залишається
традиційною, хоча у неї постійно привносяться елементи інновацій (зокрема,
технології навчання, використання комп’ютерів тощо). Такі інновації, в першу
чергу, стосуються діяльності викладача та вимагають від нього постійного
поповнення професійних та методичних знань та переведення їх на рівень
дидактичних умінь.
Процес навчання на будь-якому історичному етапі має постійні складові –
інформаційну, психологічну та кібернетичну [41]. Перевага однієї з них визначає
способи передачі навчальної інформації та способи організації контролю за її
засвоєнням. Тривалий час у дидактичних системах перевага надавалася
інформаційній складовій, оскільки основною метою навчання вважалось засвоєння
студентами основ наук. При цьому викладачеві у процесі передачі інформації
відводилася роль основного джерела інформації, відповідно, контроль
здійснювався за тим обсягом інформації, яку передав викладач. На сучасному
етапі освіта поки що не зовсім готова до організації навчання за особистісно
орієнтованим підходом. Тому організація навчання продовжує здійснюватися в
умовах домінування кібернетичної складової, коли “… учень вчиться, а школа
організовує цей процес та управління ним” [41, с. 19].
Першою складовою процесу навчання є організація передачі інформації. Розкриття
підходів до її передачі, прийому, накопичення, перетворення, зберігання й
використання для викладача клінічних дисциплін, який не має базової
педагогічної підготовки, є важливим. За традиційною технологією зміст
навчальної інформації подається централізовано у вигляді готового знання, при
цьому “обмін інформацією здійснюється між трьома ланками цього процесу” [27,
с. 127]. Основними джерелами інформації (рис. 2.1) є викладач та паперові
носії. У інноваційних технологіях нові ритми навчання (ковзний графік
індивідуальної роботи, самостійна робота, дистанційне навчання тощо [91])
передбачають децентралізацію подачі інформації. Її можна отримати із Інтернету,
електронних носіїв, засобів масової інформації тощо. Викладач перестає бути
основним джерелом інформації, а його функції у інноваційних системах навчання
полягають у організації процесу навчання та управлінні самостійною
навчально-пізнавальною діяльністю студентів. Розглянемо ці види діяльності
викладача в контексті формування знань і вмінь у студентів та їх контролю.
Централізована подача інформації
Викладач Носії інформації
(паперові)
Студент
Рис. 2.1. Схема інформаційних потоків за традиційного навчання
Модульний підхід до організації навчання зменшує “недоліки традиційних
методів професійної підготовки” [86, с. 102]. Ціллю розробки модулів є
розчленування змісту кожної теми курсу на компоненти (відповідно до
професійних, педагогічних і дидактичних завдань) та визначення доцільних видів
і форм навчання із наступною їх інтеграцією. На відміну від жорсткої
регламентації шляхів досягнення освітніх цілей (при репродуктивному навчанні в
рамках традиційної системи освіти), у процесі учіння в умовах модульної системи
студенти отримують можливість вибору індивідуального варіанта оволодіння
визначеним змістом навчання. У деяких випадках вони можуть слухати не весь
курс, а лише декілька модулів.
Модульний підхід до поділу змісту навчання базується на системному аналізі
понятійного апарату кожної навчальної дисципліни, зокрема, клінічної. У їх
змісті виділяються групи фундаментальних понять, а навчальний матеріал
групується компактно та подається за законами логічного його викладу тощо.
Завдяки такому підходу не виникає дублювання змісту у самих курсах та в
суміжних дисциплінах, а змістовий обсяг курсів скорочується на третину й більше
[141].
Переважній більшості студентів в Україні доступ до різних джерел інформації
забезпечується як навчальними закладами, так і громадськими установами.