РОЗДІЛ 2
ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ І СПОСОБИ ВИРІШЕННЯ КОЛІЗІЙ ЗАКОНІВ У СФЕРІ РЕГУЛЮВАННЯ
ТРУДОВИХ ВІДНОСИН, УСКЛАДНЕНИХ ІНОЗЕМНИМ ЕЛЕМЕНТОМ
2.1. Причини виникнення та питання доцільності існування колізійних норм у
сфері регулювання трудових відносин, ускладнених іноземним елементом
Інтерес населення до роботи за межами країни постійно зростає. Сучасна
міжнародна міграція населення - багатогранне явище, яке всебічно впливає на
розвиток суспільства: чи то економіка, чи політика, демографічні процеси чи
національні відносини, ідеологія чи релігія.
І в наші дні явище міжнародної міграції, як вираження процесу
інтернаціоналізації, не стало надбанням історії. Більше неможливо поділяти
країни на три чітких категорії: еміграції, імміграції і транзиту. Усе більша
кількість країн не тільки змінює свій статус, а й поєднує характеристики двох
чи навіть трьох категорій.
Так, прикладами країн у Європі, що втратили статус країн еміграції, можуть
служити Греція, Італія, Португалія та Іспанія. В Азії це - Південна Корея,
Малайзія, Тайвань, Таїланд. Навіть Мексика й Туніс зіштовхнулися з напливом
іноземних працівників. Існує також і контрпотік, що протікає із Заходу на Схід
- у Польщу, Чехію, Угорщину, як до країн з новим економічним обрієм. Ці країни,
разом з Білоруссю, Україною, Росією, крім усього іншого, стають перехрестям
транзитних шляхів мігрантів з Африки, Азії і Середнього Сходу. Найважливішим
центром міжнародної міграції робочої сили є Європа. Тут нараховується 20 млн.
легальних мігрантів і членів їх сімей, у тому числі в Європейському Союзі - 13
млн. осіб. Характерна риса ринку робочої сили цього регіону - не стандартність,
а специфічність кожної країни. При цьому в міждержавних міграціях бере участь в
основному молодь, як правило, люди до 25 років. Дослідження доводять, що питома
вага молодих людей в іноземній робочій силі досягає разючої висоти: у Франції -
40,2 %, Нідерландах – 40,2%, Бельгії - 49,8 % від загальної кількості іноземних
працівників.
До останнього часу іноземні робітники використовувалися в тих сферах, де велика
частка ручної роботи (будівництво, сфера обслуговування) і в тих галузях, де
робота є брудною чи вважається непрестижною для місцевих робітників. Тут частка
іноземців доходить часом до 70 % і це доводить, що такі підприємства вже
“зорієнтовані” на сторонню робочу силу.
Країнами, які приймають основну частину іммігрантів, є Німеччина, Франція,
Великобританія, а також Швейцарія, Бельгія, Швеція, Нідерланди.
Зі створенням єдиного внутрішнього ринку в ЄС змінюється динаміка числа
іммігрантів. За прогнозами Німецького федерального центру зайнятості,
прискорений економічний ріст створить робочі місця, але не викликає імміграції
за типом 60-х років. У всіх опублікованих Євростатом прогнозах передбачається
зниження сальдо міграції для ЄС у цілому після 2000 року. Однак спостерігається
й інша тенденція, що говорить про зворотне. На думку фахівців ООН, Європі
прийдеться влити “свіжу кров”[65].
За прогнозами європейських експертів, працівники найвищої кваліфікації будуть
найбільш мобільною частиною робочої сили. Масова, погано організована міграція
працівників низької кваліфікації поступиться місцем колективним договорам за
цільовим призначенням. В 70-роки стрімко сформувався світовий ринок робочої
сили в районі нафтовидобувних країн Ближнього Сходу.
Північноамериканський ринок традиційно належить США, трудові ресурси яких
історично склалися за рахунок мігрантів. Післявоєнна міграція в США складалася
з двох етапів: перший - європейська еміграція (за ці роки в США в’їхало більше
6,6 млн осіб із Західної Європи); другий - починаючи з 1965 року (прийняття
закону, що створив більш сприятливі умови для вихідців з Азії і Латинської
Америки). У відповідності з рішенням Конґресу, перевага при імміграції буде
надаватися висококваліфікованим робітникам, інженерам, менеджерам, ученим.
В Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТР) класичною країною імміграції є
Австралія. Питома вага іноземців у загальних трудових ресурсах цієї країни
складає 24%. В АТР основними імпортерами робочої сили є Австрія, Бруней, Корея,
Малайзія, Пакистан, Сінгапур.
Міграція робочої сили в країни Латинської Америки має велике минуле. Починаючи
з другої половини ХІХ століття, цей континент уже стає одним із світових
центрів протягування іммігрантів, при цьому заохочувалася головним чином,
міграція з країн Європи. Ця тенденція зберігалася до 60-х років ХХ століття. З
60-х років міжконтинентальна міграція усе більше стала замінюватися
внутрішньоконтинентальною. В основному більш багаті країни приймають
некваліфікованих працівників із сусідніх країн. Найбагатша країна Африканського
континенту - ПАР. Перші іммігранти туди приїхали з Європи на початку ХІХ
століття. Тепер близько 2/3 чорних робітників складають мігранти за
короткостроковими контрактами. В умовах реформованої ПАР професійний відбір є
вирішальним при розгляді заявок від іноземців, що бажають працювати в цій
країні [66].
Не обійшла ця проблема стороною і країни колишнього СРСР.
Реформи в політичній і економічній сфері створили умови для виходу України на
міжнародний ринок праці. Нові форми залучення в Україну іноземної робочої сили
і створені можливості працевлаштування наших громадян за кордоном викликають
необхідність цілеспрямованого державного регулювання цих процесів. Послідовна
реалізація державної політики, спрямованої на регулювання процесів зовнішньої
трудової міграції, дозволить здійснити інтеграцію в міжнародний ринок праці з
дотриманням інтересів економічного розвитку України.
Інтеграція України в міжнародне співтовариство сприяє більш активній її участі
в загально
- Київ+380960830922