РОЗДІЛ 2
Життєвий шлях М.Ф.Біляшівського
Микола Федотович Біляшівський народився 24 жовтня 1867 р. у м. Умані в сімўї
священика. Батько й мати (з родини Тарновських) були також духовного походження
– дід Іван Біляшівський був дяком у православній церкві с. Мошурове на Уманщині
[431. – С. 26]. Він походив з тієї верстви, яка, за висловом М.Грушевського
“... в Україні відіграла ... велику роль в ... відродженні ХІХ ст., даючи
незмінно цінні кадри культурних і громадських робітників, близьких народові та
його життю” [483. – С. 237]. Батько Федот Іванович Біляшівський працював
учителем в Уманському духовному училищі, у 1864 р. його було призначено на
посаду помічника інспектора при цьому ж закладі [173. – Арк. 1]. Працюючи на
цих посадах Федот Іванович неодноразово виступав проти “деспотизму” училищного
начальства, проти утисків молодих і талановитих вчителів [176]. Близько 1869 р.
батько з родиною (окрім Миколи, в сімўї було ще двоє молодших синів Михайло та
Олександр) переїхав до с. Острійки біля Білої Церкви, де він і служив
священиком. Там, коли Миколі було всього чотири з половиною роки, померла його
мати Марія Тимофіївна, яка тяжко хворіла на сухоти. “Важке настало життя для
батька на селі, один з трьома дрібними дітьми, доходило до одчаю, - згадував в
“Автобіографії” Микола Федотович. - Але він по натурі був енергійний, віддався
сільському господарству, засаджував баштани... Чоловік дуже м’якої душі,
лагідний батько замінив нам й мати. Хотів зробити все для нас” [58. – Арк.
25].
Таким чином, Миколине дитинство минуло в с. Острійки Білоцерківського пов.
Київської губ. Деякий час вихованням дітей займалася француженка, яка приїхала
з Києва, проте, дуже швидко їй не сподобалось життя в селі “в убогій попівській
хаті” і вона покинула сім’ю. “Зосталися ми самі і життя пішло звичайним шляхом,
як воно ведеться серед сільського духовенства: зимою - більш в хаті, літком -
надворі в товаристві з селянськими хлопчаками,”- згадував М.Ф.Біляшівський [58.
– Арк. 26]. Ще малим хлопчиком шести-семи років Микола Федотович захопився
збиранням різних мінералів. Саме тоді батько вирішив переїхати до Києва, і
хлопець перевіз з собою цю чималу торбинку своєї першої збірки й ще довго
старанно поповнював її [58. – Арк. 28]. В Києві Федот Іванович служив
священиком в місцевій в’язниці на Лук’янівці. Тут біля в’язниці й промайнули
перші часи перебування Миколи в Києві. “Не раз був ... в тюремній церкві, бігав
по коридорах тюрми. Пам’ятаю ту ласкавість, з якою відносились до мене в’язні,
- брали на руки, носили по коридорах,”- писав у спогадах вчений [58. – Арк.
28]. Федот Іванович у в’язничній церкві прослужив недовго - рік чи трохи
більше, не дуже була йому до вподоби ця служба. Людина досить чутливої натури,
дуже важко сприймав він свій обов’язок сповідати і вислуховувати в’язнів, а
частіше за все таких, що мали за вирок смертну кару. В своїх спогадах про одну
з таких розмов з політв’язнем, засудженим до страти, він описав наскільки важко
йому було розмовляти з цим чоловіком, відчуваючи весь тягар відповідальності за
ті останні часи життя приреченої людини (він пробув з ув’язненим з четвертої до
десятої години вечора), за ті слова і думки, які мав сказати він у сповіді
[175]. З в’язничної церкви Федот Іванович перевівся і став священиком
Стрітенської або “Скорбящей” церкви, а пізніше 1882 р. його було обрано членом
правління Києво-Софійського духовного училища, таким чином певною мірою він
продовжив свою педагогічну діяльність [174]. В Києві сімўя спочатку жила в
різних місцях, винаймаючи помешкання, згодом 1877 р. батько придбав ділянку
землі на Мало-Володимирській вулиці, побудувавши на місці напівзруйнованої
халупи двоповерховий будинок [66. – Спр. 29. – Арк. 1].
У 1877 р. Микола вступив до підготовчого класу Другої київської гімназії, але
ще до того він вже засвоїв основи грамоти, якої навчав його батькько [58. –
Арк. 29]. В гімназії особливий вплив на нього мали тоді ще зовсім молоді Микола
Степанович Тумасов, що викладав історію, учитель грецької мови Андрій Данилович
Юркевич та Володимир Павлович Науменко - відомий вчений і культурний діяч, один
з керівників громадівського руху, майбутній головний редактор журналу “Киевская
старина”, який будучи учителем підготовчих класів та класним наставником, вів
уроки російської мови та арифметики [58. – Арк. 38; 518. – С. 4-5].
Зростаючи в сім’ї священика, Микола виховувався відповідно до церковних
заповідей, але батько ніколи насильно не прищеплював дітям таку релігійність,
яка згодом могла перерости в набожність. Звичайно ж він хотів, щоб хоча б один
з синів, а тим більше старший, продовжив його справу, ставши священиком, але
ніколи не наполягав на цьому, навіть не говорив про це. Втім, в перших класах
гімназії Миколою опанував якийсь незвичайний релігійний настрій: “Я вчащав до
церкви, прислуговував батькові під час служби, подовгу молився дома на
навколішках, підсипаючи під коліна гречку. Батько дивився на мене, видно було,
що радів, але не втручався і навіть ніколи не балакав зі мною на релігійні
теми. Такий настрій тягнувся майже рік, а потім зник, і я досить швидко став
відноситись до релігії досить байдуже” [58. – Арк. 7 зв.].
Гімназійна наука, як признавався Микола Федотович, мало його цікавила. Батько
намагався якось впливати на сина, певною мірою примушуючи до навчання, але
ніколи не робив це силою [58. – Арк. 31]. Для підтягування “хвостів” Федот
Іванович, навіть наймав синові на допомогу студента, проте, за четвертними
відомостями майже по всіх предметах учень мав трійки, навіть, по закону Божому,
що “по тім часам це був великий сором.” Лише з історії отримував четвірки і
п’ятірки [58. – Арк. 30-
- Київ+380960830922