РОЗДІЛ 2
СПЕЦІАЛЬНІ ПИТАННЯ ПРИЧИННОГО ЗВ’ЯЗКУ
В КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІЙ НАУЦІ
2.1. Причинний зв’язок в системі ознак складу злочину
Для правильного розуміння сутності причинного зв'язку необхідно, в першу чергу,
встановити специфіку початкового та кінцевого моментів, між якими він
встановлюється, тобто суспільно небезпечного діяння та його суспільно
небезпечних наслідків.
Взагалі, будь-яке діяння, – це свідомий та цілеспрямований вплив людини на
оточуючий світ. Суспільно небезпечне діяння являє собою свідомий та вольовий
вчинок людини, зовнішнім аспектом якого виступає або активна поведінка (дія)
або утримання у певній ситуації від вчинення конкретних дій (бездіяльність).
Тобто загальними рисами злочинного діяння є суспільна небезпечність,
кримінальна протиправність та вольовий характер. Особа, таким чином, не
підлягає кримінальній відповідальності, якщо вона діяла проти власної волі, під
впливом певних зовнішніх факторів (непереборної сили, фізичного примусу) або
внутрішніх нездоланних перешкод (психічна хвороба, розлад свідомості).
Загальноприйнятою є думка про те, що не має значущого для кримінального права
вольового діяння при рефлекторних, інстинктивних діях та імпульсивних реакціях.
Н.Ярмиш всупереч цим поглядам із посиланням на психологію переконливо доводить,
що лише рефлекторні рухи тіла позбавлені характеру дії, тобто є не вольовими,
інші ж – контролюються волею особи і тому можуть визнаватися діянням як ознакою
об’єктивної сторони злочину [309, 33]. Однак кримінальна відповідальність за
діяння, вчинене під впливом психічного примусу, виключається лише при наявності
крайньої необхідності (ч. 2 ст. 40 КК України). В основі дії лежать певні рухи
людини (у тому числі й жести, слова і т.п.), які у будь-якій формі впливають на
зовнішній світ. Власне під суспільно небезпечною дією прийнято розуміти діяння,
яке посягає на об’єкт кримінально-правової охорони, тобто заподіює йому реальну
шкоду або створює загрозу її заподіяння. Злочинне діяння виражається назовні в
механічних рухах тіла, носить складний та активний характер. Початком
злочинного діяння є той момент, коли рухи тіла особи стають суспільно
небезпечними та протиправними. Кінцевим моментом дії є останній акт рухів тіла,
сукупність яких утворює цю дію, або його припинення по незалежним від волі
особи факторам, або декриміналізація діяння [139, 167].
Питання про межі злочинного діяння є дискусійним в науці. Деякі вчені,
наприклад М.Дурманов, вважали, що дія охоплює не тільки рухи людини, але й ті
сили природи, механізми та технічні засоби, які використовувала ця особа [72,
54]. В радянській науці його позицію поділяли Б.Курінов, А.Піонтковський,
Б.Волков, а серед сучасних авторів – російські криміналісти Е.Тенчов [211, 55]
та Л.Гаухман [49, 96]. П.Гришаєв навіть вважав, що дія охоплює, окрім різних
технічних та природних механізмів, також дії сторонніх осіб та поведінку тварин
[243, 108]. Але більшість криміналістів вважають, що ці фактори не можна
розглядати як продовження діяння особи: останнє включає лише свідомі рухи її
тіла. В.Кудрявцев вважав, що ці механізми характеризують саме причинний зв’язок
між діями та наслідками [242, 139]. Його позиція є, на наш погляд, найбільш
правильною. Г.Тімейко наполягав на тому, що дія механізмів або інших засобів,
сил природи, використаних винним, є продовженням самої об’єктивної сторони
злочину [261, 14]. Н.Кузнєцова вважає, що до тих пір, поки використані особою
сили та закономірності підвладні цій особі, вони являють собою частину діяння в
кримінально-правовому значенні [139, 221]. Оригінальною є позиція В.Малініна,
який вважає, що різноманітні сили природи та закономірності, які використовує
особа, слід розглядати як самостійну форму злочинного діяння, поряд із дією та
бездіяльністю – так звану злочинну діяльність [151, 143].
Формами зовнішнього вираження дії є фізичний вплив (в абсолютній більшості
випадків), жест та слово [261, 14]. Дія як психофізичне поняття є зовнішнім
вираженням волі людини, яка полягає у впливі на навколишнє середовище рухів її
тіла. М.Панов за формами всі дії поділяє на фізичні (енергетичні) та
інформаційні. Він зокрема, пише: “Фізичні або енергетичні дії характеризуються
такою суспільно небезпечною поведінкою, яка полягає у використанні мускульної
фізичної сили для здійснення злочинного посягання. Інформаційні дії ...
спрямовані на передачу відповідної інформації іншим особам і виражаються в
словесній (вербальній) формі, а також у формі різних дій, які несуть
інформацію, смислових жестів і виразних рухів (міміка та пантоміма) [196, 16].
Під злочинною бездіяльністю звичайно розуміється протиправна вольова складна й
пасивна за характером поведінка людини. З правової точки зору бездіяльність
являє собою невчинення юридично обов’язкових, об’єктивно необхідних та реально
можливих дій. З приводу того, чи є взагалі якась юридично значуща різниця між
дією та бездіяльністю, а якщо є, то в чому вона полягає, та які це має наслідки
для кримінального права, серед криміналістів точиться гостра полеміка,
насамперед в аспекті каузальних можливостей бездіяльності (докладніше дискусія
щодо причинного зв’язку при бездіяльності розглядається в підрозділі 2.2.).
Під суспільно небезпечними наслідками прийнято розуміти передбачені
кримінально-правовою нормою реальні шкідливі зміни, заподіяні об’єкту в
результаті суспільно-небезпечного посягання. Будь-який злочин тягне за собою
певні зміни у зовнішньому світі, викликаючи тим самим різні наслідки. Суспільно
небезпечні наслідки виступають як об’єктивний вияв суспільної небезпеки
злочину, пов’язуючи, таким чином, діяння з об’єктом. Таким чином
- Київ+380960830922