Розділ 2
Теорія і практика
призначення кримінальних покарань у США
2.1. Генеза доктрини призначення покарання в США
Особливістю правової системи США є її дуалізм, а також наявність деяких джерел права, обумовлених традиціями загального права, а також особливостями історичного розвитку США.
На території США одночасно існує п'ятдесят три юрисдикції: федеральна юрисдикція, юрисдикції штатів, а також юрисдикції федеральних територій, таких як Пуерто-Ріко і Род Айленд. При цьому кожна юрисдикція передбачає власну систему кримінально-правових норм.
Може бути наведена така класифікація джерел кримінального права США:
- Конституція США;
- статутне законодавство;
- підзаконні акти;
- прецедентне право;
- міжнародні договори;
- законодавство окремих юрисдикцій;
- право індіанських племен90.
Зокрема, Конституція США 1787 р. закріплює ряд норм кримінально-правового характеру. Федеральне статутне законодавство регулює найважливіші суспільні відносини і деталізує положення Конституції. Кримінальне статутне законодавство частково консолідоване в Титулі 18 Зводу законів США. У той же час, ряд норм Зводу законів США є комплексними, зокрема, ряд норм кримінально-правового характеру містяться і в інших Титулах Зводу, що створює труднощі у практичному застосуванні положень закону.
Підзаконні акти в США застосовуються нарівні з положеннями закону, а в деяких випадках можуть застосовуватися замість відповідних положень закону. Зокрема, федеральні Керівництва з призначення покарання застосовуються судами безпосередньо, при цьому є відсутнім обов'язок суду посилатися на норми статутного законодавства, що регламентує аспекти призначення покарання.
Законодавчі системи штатів побудовані аналогічним чином, у кожному штаті діє звід законів або ряд галузевих кодексів, що регулюють суспільні відносини на території даного штату.
Зміст зводів законів, а також коло суспільних відносин, регульованих законодавством, у кожному із штатів є відмінним від відповідних положень законодавства інших штатів. Причиною відсутності однаковості законодавчих систем усередині федерації є засади державного устрою, що допускають незалежність і самостійність штатів у законодавчій практиці. Крім цього, законодавчі акти більшості штатів по даті прийняття відносяться до початку XIX ст., і є дещо застарілими.
Кожна система законодавства передбачає наявність відповідної системи призначення покарання. Ці системи не є унікальними, і можуть бути поділені на кілька груп по основних відмітних ознаках. Як уже зазначалося вище, дуалізм правової системи США обумовив існування у кожному штаті двох взаємно незалежних судових систем - федеральної і локальної91. У цьому розділі розглядається федеральна система призначення покарання, тобто система застосовувана судами федеральної юрисдикції. Ці суди розглядають справи по так званих "федеральних" злочинах - окремій групі злочинних діянь, вилучених із юрисдикції судів штатів92.
Становлення федеральної системи призначення покарання в США пов'язане, головним чином, з переломним моментом в історії існування зазначеної системи - реформою 1984 р., яка зробила революційні перетворення у кримінальному праві і процесі в США93. Прийнятий у 1984 р. Закон "Про реформу системи покарань" (Sentencing reform act, далі - SRA) розроблявся протягом попередніх більше ніж десяти років, і став фундаментом для формування нового бачення основних початків призначення покарання в США.
Реформа 1984 р. в американській юридичній літературі звичайно співставляється із суперництвом ідей прогресивізму і популізму у внутрішній політиці. Реформатори, прихильники прогресивних поглядів, вважали що формування системи призначення покарання і контроль за її функціонуванням повинні бути передані до рук спеціально уповноваженого на те органу, що діє на професійній і постійній основі. Навпаки, прихильники популістських ідей наголошували на використанні здорового глузду і врахуванні думки широких кіл громадськості94.
У світлі Реформи ідеї прогресивізму знайшли своє втілення в життя у створенні незалежного федерального органу - Комісії з призначення покарання США, на яку було покладено задачі щодо формування політики держави у сфері призначення покарань. Ця політика була покликана відображати "практичні пізнання про людську поведінку, значимі для криміналного судочинства"95. Мабуть, у такий спосіб законодавці спробували розширити вплив наукового підходу при оцінці соціальних проблем і людської поведінки. Під цією досить неясною фразою приховується куди більш широкий зміст, не відображений у формулюванні фрази. Оскільки фактори людської поведінки відіграють не єдину роль для юридичної оцінки злочинного діяння, інші об'єктивні критерії подібного діяння також дозволяють судити про його небезпеку чи важливість порушених благ або відносин. Кінець кінцем, із зазначеним формулюванням закону можна погодитися лише частково, інакше навмисно звужується перелік факторів, що мають значення при визначенні покарання.
Раніше, на початку й у середині ХХ ст. ідеї прогресивізму мали зовсім інший характер, проявлялися у функціонуванні системи невизначених вироків, а також у звеличенні ідеалів виправлення злочинців96.
У світлі цих ідей, пенітенціарні заклади були покликані виконувати функції центрів ресоціалізаціі, де засуджені, на думку влади, втрачали свою антисоціальну спрямованість під дією виправного впливу. Центральне місце в системі покарань приділялося умовному засудженню і достроковому звільненню, які повинні були спонукати засуджених до становлення на шлях виправлення з метою якнайшвидшого звільнення.
Варто зазначити, що в США це була вже друга спроба підкорити кримінальне покарання цілям ресоціалізації злочинців. У XIX ст. у штатах Філадельфія і Пенсільванія були створені пенітенціарні заклади, що являли собою в'язниці, засновані на системі одиночного ув'язнення. Арештанти були повністю ізольовані від зовнішнього сві