РОЗДІЛ 2
ОРГАНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ БАНКІВСЬКИХ ПРАЦІВНИКІВ В УКРАЇНІ
2.1. Становлення і розвиток дистанційного навчання в Україні
Важливу роль у житті суспільства відіграє збереження і примноження
інтелектуального та культурного потенціалу країни, джерелом якого є освітня
сфера. Постало завдання максимального розкриття і розвитку потенціалу кожної
особи, формування людини як суб’єкта соціального та професійного життя,
підготовки її до самовдосконалення, самовизначення та самореалізації. Як
зазначає В. Кремень, із поширенням у світі інформаційно-комп’ютерних та
телекомунікаційних технологій і суттєвими структурними змінами в системі освіти
склалися передумови появи та розвитку нового напряму в освіті – дистанційного
навчання [122].
На нинішній день дистанційне навчання в Україні перебуває на етапі свого
становлення. У зв’язку з цим особливу увагу необхідно звернути на розвиток
дистанційного навчання як альтернативного до традиційних очної та заочної форм
навчання.
Вивчення процесу становлення до інноваційних змін у навчанні в зарубіжних
країнах дало змогу звернути увагу на визнання ідей соціал-конструктивізму та
філософського осмислення різних проблем освіти в Україні. Відповідно до нової
філософії освіти можна виокремити основні тенденції змін, що відбуваються у
сфері сучасної освіти. Їх результатом є те, що освіта в Україні дедалі більше
починає відповідати загальновизнаним світовим стандартам, зберігаючи позитивний
досвід минулого, національні особливості та традиції [122].
На думку дослідників (П. В. Стефаненко, В. В. Олійника), стан розвитку
дистанційного навчання в Україні поки ще не відповідає міжнародним вимогам
інформаційного суспільства, яке прагне інтегруватись в європейську і світову
спільноту. Відтак, реформування освіти правомірно розглядається як особливо
важливе та найактуальніше завдання сучасного розвитку України.
Зауважимо, що проблема становлення та розвитку ДН в Україні є надзвичайно
актуальною, перспективною та поліфункціональною, але недостатньо дослідженою.
Саме поняття «дистанційне навчання» (ДН) віднесено до дидактичних категорій і
не є чітко визначеним. Досі ще не розгалужені розуміння базових термінів
«дистанційна освіта», «дистанційне навчання». Можна натрапити на різні судження
науковців України, зарубіжних країн та Росії з приводу одних і тих же
визначень, термінів. Кажучи про дистанційну форму навчання, слід мати на увазі
комплекс освітніх послуг, що надаються широким колам населення у країні і за
кордоном за допомогою спеціалізованого інформаційного освітнього середовища, що
базується на засобах обміну навчальною інформацією на відстані (супутникове
телебачення, радіо, комп’ютерний зв’язок та ін.).
На сьогодні існують різні погляди на ДН – від його абсолютизації як нової
універсальної форми навчання, здатної прийти на зміну традиційній, та знань про
засоби і методи передачі навчальної інформації. Доповнюючи та збагачуючи
традиційне навчання, дистанційне повинно бути зорієнтоване на те, щоб дати
студентам досвід пізнавальної діяльності (як репродуктивної, так і творчої),
також сприяти розвиткові їх мотиваційно-ціннісних відносин, формування
загальної та професійної культури [123].
У зв’язку з цим цілком зрозуміло, що актуальність та перспективність цього
напряму досліджень є і ще довго залишатимуться досить важливими, оскільки
розвиток комп’ютерної техніки, інформаційних технологій, а також поширення
Інтернету тільки в сучасних умовах дозволяють стверджувати про доцільність
широкомасштабного впровадження дистанційної форми навчання.
Зазначимо, що процес становлення та розвитку ДН вимагає ретельного вивчення
організаційно-педагогічних засад, конкретних чинників, процесів.
Відтак упровадження ДН на засадах системності дає можливість створити
оптимальні умови для інтелектуального розвитку, поліпшення якості знань,
формування умінь та навичок самостійної пізнавальної діяльності. Проаналізуємо
основні нормативно-правові документи щодо становлення і розвитку ДН в Україні.
На початку 1990-х років Україною схвалено Державну національну програму
«Освіта»: Україна ХХІ століття (1994 р.), де визначено стратегічні цілі,
пріоритети та основні напрями розвитку освітньої сфери відповідно до нових
соціально-політичних і економічних умов життя суспільства. Починаючи зі
середини 90-х років, у педагогічній практиці система дистанційної освіти (СДО)
утверджується як один з ключових напрямів професіоналізації кадрів.
Вихідні концептуальні положення щодо змісту й організації дистанційної освіти
ґрунтуються на основних засадах Конституції України (1996 р.), їх
нормативно-правовою основою є Указ Президента України «Про основні напрями
реформування вищої освіти України» (12.09.1995 р.), Закон України «Про освіту»
(23.03.1996 р.), Закон України «Про національну програму інформатизації»
(04.02.1998 р.); Указ Президента України «Про заходи щодо розвитку національної
складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого
доступу до неї в Україні» (31.07.2000 р.); Наказ Міністерства освіти і науки
України (07.07.2000 р., № 293) про створення Українського центру дистанційної
освіти при Національному технічному університеті України «Київський
політехнічний інститут»; Закон «Про вищу освіту» (17.01. 2002 р.), Національна
доктрина розвитку освіти (17.04.2002 р.); Положення «Про затвердження Програми
розвитку дистанційного навчання на 2004–2006 роки»: Наказ міністерства освіти і
науки України від 21 січня 2004 року (№ 40) та інші. Зазначимо, що вперше в
Законі України «Про вищу освіту» у ст. 42 розділу 7 «Орга
- Київ+380960830922