РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Для досягнення мети було досліджено 1598 осіб, що перебували на стаціонарному
та амбулаторному лікуванні в дерматовенерологічних, терапевтичних,
неврологічних, ендокринологічних відділеннях центральних районних лікарень,
міської лікарні №2, обласного спеціалізованого диспансеру радіаційного захисту
населення, Інституту медичної радіології ім.Григор'єва АМН України на предмет
виявлення уражень шкіри й нігтів кистей та стіп, з них було виявлено 758
(47,43 %) хворих на поверхневі мікози шкіри та нігтів, з яких 406 хворих
(53,56 %) – основна група (ЛНА на ЧАЭС): 305 чоловіків (75,12 %) і 101 жінка
(24,87 %) та 352 (46,43 %) хворих – група порівняння (без опромінювання) – 172
чоловіки (48,86 %) і 180 жінок (51,13 %).
Для об’єктивної оцінки результатів клініко-лабораторного дослідження була
використана контрольна група з 103 умовно здоровими особами. Виконана робота
ґрунтується на результатах спостереження за 758 хворими на грибкові ураження
шкіри й нігтів кистей та стоп. 413 пацієнтів підлягали комплексному
клініко-лабораторному обстеженню, що передбачало з'ясування скарг, анамнезу
захворювання і життя, ретельне об'єктивне обстеження шкіри, нігтів, слизових
оболонок, внутрішніх органів і систем. За наявності показань хворих
консультували лікарі спеціалісти відповідного профілю (терапевт, судинний
хірург, ендокринолог, гінеколог тощо).
Пацієнтам призначали загальноклінічні аналізи (крові, сечі, калу), біохімічні
та імунологічні дослідження, рентгенографічне обстеження органів грудної
клітини, серологічні реакції крові на сифіліс, а також спеціальні мікологічні
дослідження.
Оцінку отриманих показників лабораторних досліджень проводили згідно з
Міжнародною системою одиниць.
З метою оцінки функції печінки визначали біохімічні показники до початку, у
процесі та після закінчення лікування. Визначення проводили за уніфікованими
методами: загальний білок сироватки крові за біуретовою реакцією, білірубін та
його фракції – колориметричним діазометодом, глюкозу цільної крові –
ферментативним методом, активність трансфераз у сироватці крові –
колориметричним динітрофенілгідразиновим методом за допомогою набору „Діаг-люк”
(м. Дніпропетровськ) [50, 151].
Мікологічне обстеження хворих передбачало мікроскопічне дослідження
патологічного матеріалу (лусочок з осередків ураження, фрагментів нігтів) і
культуральне дослідження. Мікроскопічне дослідження здійснювалося в такий
спосіб: матеріал обробляли 10–30 % розчином їдкого калі для розчинення кератину
і вивчали під світловим мікроскопом. Щоб краще були помітні частини міцелію
плісеневих грибів, інколи до розчину їдкого калі додавали чорнила. При
мікроскопії виявляли ниткоподібні гіфи грибів чи клітини, що пупкуються. Таким
чином, мікроскопія надавала висновок тільки про грибкову природу інфекції, але
не про вид гриба-збудника.
У подальшому проводилося культуральне дослідження. Для виділення культури гриба
проводився засів патологічного матеріалу на живильне середовище. Для селекції
дерматофітів використовувалися три живильні середовища: „оригінальне”
середовище Сабуро, середовище Сабуро на дріжджовій воді, середовище Сабуро без
глюкози (середовище для зберігання дерматофітів). Засіви розташовували в
термостаті при 30 °С і спостерігали 2 рази на тиждень. Ріст дерматофітів
спостерігався з 4-го по 12-тий день інкубації. Визначали культуру віком 7–14
діб на підставі вивчення форми, характеру поверхні, кольору колоній та їхніх
мікроскопічних особливостей. За відсутності росту протягом 30 діб результати
культивування оцінювали як негативні [77].
Матеріалом, що ми використовували в імунологічних дослідженнях, були
мононуклеари крові, виділені на фіколверографіні, у градієнті щільності за
методом A. Boym [46, 90, 152]. Проводили визначення диференційованих антигенів
мононуклеарних клітин крові за E.L. Runherr [91, 152], використовуючи непряму
реакцію імунофлуоресценції. У реакції використовували мічені моноклональні
сироватки, запропоновані „Orto Diagnostic System” (США):
(CD22+) – реактогенність до всіх периферійних В-лімфоцитів;
(CD3+) – реактогенність до Т-лімфоцитів;
(CD4+) – реактогенніть до Т-хелперних індукторних лімфоцитів;
(CD8+) – реактогенність до Т-супресорних/цитотоксичних лімфоцитів.
Кількість імуноглобулінів у сироватці крові визначали методом простої
радіальної імунодифузії за Manchini, використовуючи антисироватки до
імуноглобулінів G, A і М в присутності нормальної сироватки людини з відомим
змістом імуноглобулінів [40, 160].
Фагоцитарна активність лейкоцитів визначалася за такою методикою: 1 мл крові
змішували з 0,25 мл 2 % розчину цитрату натрію, потім у 0,3 мл цитратної крові
вносили 0,3 мл одномільярдної суспензії добової культури стафілокока і дослід
поміщали на 30 хвилин при +37 °С в термостат. Мазки надалі з цієї суміші 3–5
хвилин фіксували метиловим спиртом, фарбували їх за Романовским-Гімзою і
враховували під мікроскопом 100 сегментоядерних нейтрофілів. У кожному з них
підраховували кількість фагоцитованих коків, поглинених одним лейкоцитом,
підраховуючи в середньому фагоцитарне число (ФЧ) і відсоток фагоцитуючих
лейкоцитів, тобто кількість лейкоцитів зі 100, що виявили фагоцитарну
готовність [160].
Спонтанний НСТ-тест вивчався нами за методикою Паре. Для цього підраховували
100 нейтрофілів і визначали відсоток позитивних клітин (нейтрофіли з гранулами
формазана, пофарбованими в темно-синій колір), що ми розцінювали як
цитохімічний показник активності (ЦПА). Для цього підраховували 100 клітин,
потім множили порядковий номер групи на
- Київ+380960830922