РОЗДІЛ 2. ПРАВОВА РЕАЛЬНІСТЬ РОМАНО-ГЕРМАНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СІМўЇ ДОМОДЕРНОГО
ПЕРІОДУ:ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ТРАДИЦІЇ
2.1. Грецька правова реальність та інтелектуальні засади античності
Стан розвитку права є опосередкованим критерієм розвитку культури. Право є
особливою формою буття культури в умовах конкретних суспільних реалій. Цілісна,
“нерозірвана”, структурована культура чинить на право дієвий і масштабний
вплив. Правосвідомість, що постає на тлі такої культури, є зрілою, розвиненою,
інтелектуально напруженою, системною, духовно насиченою, а тому здатною бути
індикатором розвитку культури загалом [222,40-45]. О. Ільїн, Г. Остроумов, І.
Покровський, М. Козюбра, Л. Петрова, інші дослідники стверджують, що право є
специфічною формою вираження всього духовного потенціалу суспільства [110; 230;
136; 223], і хоча античні греки не створили права, схожого на римське, але їх
культура загалом дає підстави вважати, що цей народ заклав гідне підґрунтя для
правового розвитку європейської цивілізації.
Правова реальність античного грецького суспільства з такими її надбаннями як:
раціоналістична філософсько-правова думка, розмежування природного права та
писаного, становлення індивіда як суб’єкта права, рівністю всіх у природному
праві, ідея рівності перед законом тощо була сформована в епоху “осьового
часу”, - як зазначають харківські філософи права [25, 54].
Аналізу інтелектуальних засад античності присвятили свої роботи такі дослідники
як: В.А. Бачінін, О.Г. Данільян, Ж.-М. Вернан, П.Г. Віноградов, В.М. Вовк,
О.Ф. Лосєв, Ф.К. Кессіді, Н.М. Крєстовська, В.В. Кондзьолка, О. Івін,
Ф.П. Шульженко, О.Ф. Цвіркун, В.О. Чефранов, М.І. Мірошниченко, В.С. Нерсесянц
та ін. [24; 48; 50; 296; 297; 144; 160; 190; 200]. Ключем до розуміння стилю
мислення античних греків є, зокрема, аналіз їх соціокультурного середовища. Їх
спосіб життя, специфічна структурованість їх соціуму, принципова автономія
сімейного господарства склали “підґрунтя гідності та суспільної активності його
господаря-власника”, – стверджує Ю.Павленко. Цей спосіб життя соціуму,
автономія сімейного домогосподарства заперечували можливість підпорядковування
індивіда і його життя надобщинним владним органам, а згодом – ранньодержавним
інституціям на противагу східній моделі соціумного життя. [216, 346].
Західний соціум витворив модель суспільного устрою (в її полісній,
класично-античній чи буржуазній західноєвропейській, чи північноамериканській
формі), що ґрунтується на варіативно неоднозначній, але доволі стійкій
рівновазі протиставлених одна іншій державної влади та приватної власності.
Приватна власність, що гарантована найрізноманітнішими формами соціальних
зв'язків, стає підґрунтям економічної, та й усілякої іншої, самостійності
індивіда. Така модель суспільного устрою органічно передбачає економічну,
соціально-політичну, культурну конкуренцію, змагальництво, що дає особистості
можливість робити вибір [216, 266-269]. Особливо важливо наголосити тут на
можливості західноєвропейської людини вільно-активно ставитися до зовнішнього
світу – це і зумовило інтенсивну інтелектуальну роботу, вплинуло на ствердження
специфічної інтелектуальної традиції, посприяло появі абстрактно-теоретичного
мислення загалом і правового зокрема.
Відомий французький дослідник античності Ж.-П. Вернан підкреслював, що розвиток
теоретичного мислення античних греків ніколи не був би на такому високому
рівні, якби не їх соціально-політичне життя, яке вони намагалися зробити
предметом публічного обговорення на агорі всіма громадянами, які вважалися
рівними, і для яких державне управління вважалося спільною справою [48, 32].
Той же Ж.-П. Вернан наголосить, що "за своїми наслідками кінець крітомікенської
системи далеко вийде за рамки соціальної та політичної історії" [48, 31]. Цей
кінець докорінно вплинув на саму людину тієї епохи: “змінив її духовний світ,
трансформував психологічні настанови. Падіння колишньої могутності царя
підготувало (протягом тривалого часу ізоляції...) два взаємопов'язаних
нововведення: становлення полісу і народження раціонального мислення” [48,
31].
Культурний світ греків, – зазначає Е. Аннерс, – вирізнявся незвичайним
поєднанням єдності та багатообразності [9, 34]. Дихотомія одиничного та
загального пронизує духовну атмосферу, весь стиль мислення античності. В
умовах, коли могутнього царя-деспота немає, а численні суспільні групи за
своїми інтересами, що часто не збігаються, залишилися, суспільству неминуче
доведеться вирішувати проблему: як узгодити ці інтереси, як зберегти цілісність
суспільства, як одиничному виникнути із загального, а загальному – із
одиничного? Ця проблема була основною і в практичному плані, і в теоретичному.
І вона практично була вирішена – вільні греки приходили на загальні збори, що
збиралися періодично на майдані, і обговорювали проблеми всі гуртом, а потім
приймали рішення шляхом голосування. Участь в народних зборах, в словесних
баталіях і боротьбі думок, словом агон (змагальність) в аргументах [9, 49]
передбачає відносини рівності. З появою полісного життя складається нова
інтелектуальна та психологічна атмосфера, що стала передумовою утвердження
грецької рабовласницької демократії. Особливо велику роль у формуванні нового
духовного життя полісу зіграли реформи Солона. Арістотель писав, що коли народ
домінує в голосуванні, то він стає володарем держави [14].
Домінанта боротьби одиничного, особистісного і загального, общинного,
полісного, традиція самоврядування, зумовлена тим, що давньогрецькі поліси, а
згодом і подібні до них за своїм суспільно-економічним змістом давньоіталійські
міські громади, ма
- Київ+380960830922