РОЗДІЛ 2
ОБ’ЄКТ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Характеристика осіб, залучених до дослідження
Об’єктом дослідження були 140 чоловіків з органічними психічними розладами у
віці на момент обстеження від 35 до 55 років, середній вік (M±SD) — 47±5,5
років. Пацієнти знаходились на обстеженні та лікуванні в клініці НЦРМ АМН
України протягом 2001–2004 рр. Встановлені діагнози були обґрунтовані даними
анамнезу та психоневрологічної клініки захворювання, даними візуального та
комп’ютерного аналізу біоелектричної активності головного мозку, дослідженням
церебрального кровообігу.
Критеріями відбору були відсутність в анамнезі гострих порушень мозкового
кровообігу, черепно–мозкових травм, нейроінфекцій, тяжкої соматичної патології
та алкоголізму і наркоманії. За даними анамнезу та медичної документації в
обстежених були відсутні відхилення в стані здоров’я на доаварійному етапі.
Всі обстежені були розподілені на основну групу та групу порівняння. Основну
групу склали 110 УЛНА на ЧАЕС 1986 р. з органічними психічними розладами у віці
на момент обстеження 35–55 років (45,5±5,3 років), які зазнали впливу
іонізуючого випромінювання в дозах від 0,05 до 4,7 Зв (1±0,9 Зв). Групу
порівняння склали 30 хворих (чоловіків) з органічними психічними розладами в
віці на момент обстеження 35–54 років (46,3±5,7 роки), які не постраждали
внаслідок аварії на ЧАЕС. За віком на момент обстеження групи між собою не
розрізнялись (t=0,7; p>0,05).
Величини дози опромінення пацієнтів основної групи були відображені в історіях
хвороби, військових квитках та інших відповідних довідках про індивідуальну
дозу опромінення.
Працівникам які приймали участь у протиаварійних заходах у перший день аварії,
у роботах по спорудженню об’єкту «Укриття», дезактивації та інших заходах з
очищення на промисловому майданчику ЧАЕС або в оточуючій її зоні, дози
опромінення визначались за даними індивідуальної дозиметрії, ретроспективної
розрахункової дозиметрії за маршрутними листами та біологічної дозиметрії
(частота хромосомних аберацій в лімфоцитах периферичної крові) на основі даних
дозиметричних служб ЧАЕС, науково–виробничого об’єднання «Прип’ять»,
Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, даних відділу дозиметрії
Інституту радіаційної гігієни та епідеміології НЦРМ АМН України та лабораторії
цитогенетики Інституту експериментальної радіології НЦРМ АМН України.
У 1986 р. 237 пацієнтам було діагностовано ГПХ. Більшу частину цієї групи
потерпілих складали пожежники та персонал атомної станції, які в ніч аварії
знаходились на своїх робочих місцях та приймали участь у гасінні пожежі на
четвертому енергоблоці [134]. Але інформація, яка була зібрана і узагальнена в
перші три післяаварійні роки викликала сумніви з приводу адекватності
розрахунку індивідуальних доз опромінення отриманих цими пацієнтами та ступеню
важкості ГПХ. Тому фахівцями 6-ї клінічної лікарні м. Москви та Інституту
клінічної радіології НЦРМ м. Києва у 1989 р. була проведена ретроспективна
верифікація ГПХ [135]. Це привело до того, що ГПХ була верифікована лише у 134
пацієнтів. Для оцінки поглинутої дози опромінення у цих осіб підраховували
частоту хромосомних аберацій в культурі лімфоцитів периферичної крові. Були
отримані такі результати: у 41 пацієнта доза зовнішнього опромінення на все
тіло складала менше 2,1 Гр, 50 осіб отримали дози від 2,2 до 4,1 Гр, 22 особи –
від 4,2 до 6,1 Гр та 21 особа – від 6,5 до 16 Гр [134, 136].
У 103 пацієнтів ГПХ не підтвердили (субклінічна форма ГПХ). Проте, проведений
перегляд проводився для визначення реєстру осіб, які перенесли ГПХ для
подальшого вивчення віддалених наслідків опромінення. Особи, які перенесли
субклінічну форму ГПХ, перебували в умовах, що були близькими до тих, в яких
знаходилися пацієнти, які перенесли ГПХ. Тому, в осіб, яким діагноз ГПХ не було
верифіковано, офіційно в історіях хвороби була записана ГПХ I ступеня [135].
Величина дози опромінення пацієнтів, яких було залучено до дисертаційного
дослідження, знаходилась у діапазоні від 0,05 до 4,7 Зв, середня величина
(M±SD) — 1±0,9 Зв. Всі обстежені були УЛНА на ЧАЕС 1986 р. За поглинутою дозою
опромінення пацієнти основної групи були розподілені на три підгрупи: підгрупа
1 (n=47) — особи, які зазнали впливу іонізуючого випромінювання в дозах вищих
за 1 Зв; підгрупа 2 (n=30) — доза опромінення складала від 0,3 до 1,0 Зв та
підгрупа 3 (n=33) — особи, опромінені в дозах менше 0,3 Зв.
Підгрупа 1 — УЛНА на ЧАЕС, які зазнали впливу іонізуючого випромінювання в
дозах (за даними НЦРМ АМН України) від 1 до 4,7 Зв (1,9±0,7 Зв) — 47 осіб. З
них 45 особам було діагностовано ГПХ.
Дозиметричний супровід для пацієнтів з діагностованою у 1986 р. ГПХ базується
на двох оцінках дози опромінення. Перша, за результатами цитогенетичних
досліджень культури лімфоцитів, була проведена фахівцями ІБФ (м. Москва).
Результати цього дослідження доступні на 109 пацієнтів [134]. Друга оцінка
проведена фахівцями НЦРМ АМН України на основі цитогенетичних досліджень,
виконаних в лабораторії цитогенетики НЦРМ АМН України та на підставі
ретроспективної розрахункової дозиметрії за маршрутними листами, що
виконувалась іншими вповноваженими закладами. Величини цих доз були
документовані в відповідних офіційних довідках та в історіях хвороби. З
оцінками ІБФ (м. Москва) ці оцінки співпадали у 66 осіб (60,5%) з 109, а не
співпадали (переважно за рахунок збільшення) у 43 осіб (39,5%).
В нашому дослідженні відомості про дозу опромінення за даними ІБФ були доступні
на 25 пацієнтів. Із них у 18 пацієнтів ГПХ була верифікована, а у 7 — ні.
Із 45 пацієнтів з діагностованою у 1986 р. ГПХ, нев
- Київ+380960830922