РОЗДІЛ 2
ОЦІНКА ЕКОНОМІЧНОГО СТАНУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ
ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ РИНКОВИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ
2.1. Визначення типів стійкості і їх індикаторів в сільському господарстві
Вибір критеріїв розвитку сільськогосподарських підприємств визначає приоритетні
напрямки оцінки їх діяльності. В контексті концепції сталого розвитку аграрне
виробництво розглядається як процес поєднання природних, соціальних та
економічних факторів з метою забезпечення загальносуспільних цілей розвитку та
задоволення особистих інтересів підприємців-виробників сільськогосподарської
продукції. Першочергове значення надається досягненню економічної стійкості в
діяльності аграрних підприємств, яку слід розглядати як інтегрований критерій
розвитку. Його складовими виступають фінансова, виробнича та комерційна
стійкість агарних підприємств.
На нашу думку, включення цих показників-індикаторів до системи моніторингу
дозволяє комплексно оцінити діяльність сільськогосподарських підприємств і
зважено визначити рівень їх економічної стійкості. Крім того, на підставі
систематичних спостережень за динамікою значень індикаторів фінансової,
виробничої та комерційної стійкості можливо створити необхідну базу для
подальшого поглибленого факторного аналізу тенденцій розвитку аграрних
підприємств.
Для формування системи оціночних показників слід, в першу чергу визначити
економічний зміст понять “фінансова”, “виробнича” та “комерційна стійкість”
підприємства. Найбільше уваги в економічний літературі приділяється саме першій
категорії.
На сучасному етапі сформувались декілька підходів до визначення змісту
“фінансової стійкості”. Прихильники одного з них визначають фінансову
стійкість
через співвідношення вартості запасів і величин власних і залучених джерел їх
формування. Забезпеченість запасів джерелами формування є сутністю фінансової
стійкості, тоді як платоспроможність виступає її зовнішнім проявом [74–81].
Найбільш узагальнюючим показником фінансової стійкості є надлишок або нестача
джерел для формування запасів, що отримується в вигляді різниці величини джерел
і величини запасів [82–84]. Такий підхід є традиційним для американської школи
фінансового менеджменту [85].
Фінансова стійкість в загальному значенні розглядається як постійне перевищення
доходів підприємства над його витратами, що створює умови для перспективного
стійкого розвитку економічної системи [86]. Ця категорія, на думку Дем‘яненко
І. В., уособлює економічні відносини генерації і “самозростання” капіталу у
відтворювальному процесі [87].
Основи такого підходу закладені вченими французької фінансової школи. Фінансова
сталість розглядається ними через рух грошових потоків підприємства: позитивних
– надходження, доходи та негативних – витрати, збитки. Сталість формується на
підставі позитивного загального сальдо грошових потоків, що характеризується
можливістю підприємства за рахунок доходів покрити поточні витрати та
акумулювати кошти для подальшого розвитку [88].
У вітчизняній науці поширеним є спосіб визначення фінансової стійкості через
показники платоспроможності, ліквідності, оборотності, прибутковості. Окремі
вчені пропонують різне поєднання груп показників, і таким чином розглядають
фінансову стійкість через зовнішні прояви її сутності.
Виходячи з системного підходу, ми розглядаємо сільськогосподарське підприємство
як автономно функціонуючу систему, а стійкість – як здатність системи реагувати
на зміни зовнішнього і внутрішнього середовища таким чином, щоб генерувати
чинники, які зумовлюють її врівноважений стан та забезпечують подальший
розвиток. Фінансова стійкість є проявом загальної економічної стійкості
підприємства і визначається нами як економічна категорія, що відображає певний
рівень наявності, структури та ефективності використання ресурсів підприємства,
при якому воно здатне шляхом вільного маневрування потоками грошових засобів
забезпечити безперервний процес виробництва і реалізації продукції і має
можливість генерувати власні і залучені фінансові ресурси для раціонального
розвитку [89].
Процес формування фінансової стійкості можна представити схематично, а рух
грошових потоків сільськогосподарського підприємства зобразити через кругообіг
його грошових засобів та фінансових ресурсів (рис. 2.1).
У загальному кругообігу можна виділити три кола. Перше – коло, що визначає
поточний рівень фінансової стійкості підприємства. На цьому відрізку запаси і
витрати суб’єкта господарювання приймають форму готової продукції і в ході
реалізації створюють грошовий потік у вигляді дебіторської заборгованості з
наступною її інкасацією. Доходний грошовий потік спрямовується підприємством, в
першу чергу, на погашення поточних зобов’язань, решта складає прибуток і
відноситься до власного капіталу. У сільськогосподарських підприємствах такий
цикл кругообігу триває близько року. Фінансова стійкість порушується, якщо на
етапі розподілу доходного грошового потоку виявляється дефіцит фінансових
ресурсів, тобто підприємство не може розплатитися за поточними зобов’язаннями.
Якщо ж коштів на це вистачило, але прибуток не було сформовано – поточна
фінансова стійкість може вважатися задовільною.
Порушення фінансової стійкості спостерігається в такому випадку на стадії
другого кола. На цьому етапі до кругообігу включаються капітальні вкладення.
При відсутності власних джерел для їх фінансування залучаються довгострокові
позикові засоби, які мають цільовий характер і не можуть використовуватись для
фінансування поточних витрат. Залучені довгострокові ресурси виступають як
доходний грошовий потік на початку кругообігу і замикають коло вже у вигляді
витратного потоку, оскільки підприємство
- Київ+380960830922