РОЗДІЛ 2
ЖИТТЄВИЙ РІВЕНЬ ШАХТАРІВ В УМОВАХ НАЗРІВАННЯ ТА ЗАГОСТРЕННЯ КРИЗИ У ВУГІЛЬНІЙ
ГАЛУЗІ (1965 – 1991 РР.)
2.1. Техніко-економічна база вугільної промисловості. Кадри. Період, що
розглядається, мав особливе значення для розвитку вугільної промисловості
України. Саме в цей час відбулися такі зміни в паливно-енергетичному комплексі
СРСР, що мали наслідком численні негативні явища як економічного, так і
соціального характеру.
В радянській економіці у цей час простежуються риси структурної кризи.
Колосальні витрати заради підтримки воєнного паритету з США та подорожчання
ресурсів обмежували інвестування технічного переобладнання промисловості і
виробництво предметів споживання. Брежнєвське керівництво безуспішно намагалося
подолати ці труднощі за рахунок нафтогазового експорту та переводу
електростанцій на більш дешеве паливо. Новий курс відразу ж позначився на
паливному балансі країни. Роль вугілля все більше скорочувалася на користь
інших енергоносіїв. За 20 років питома вага вугілля в структурі палива, яке
видобувалося, знизилася за рахунок збільшення частки нафти та природного газу.
В 1960-і роки у видобутку палива вугілля відігравало провідну роль, а на
середину 80-х рр. воно набагато поступилося конкуруючим енергоносіям. Якщо в
1965 р. 42,7 відсотки всього видобутого в СРСР палива складало вугілля, то до
1980 р. ця частка зменшилася до 25,2, в той час як частка видобутку нафти за
цей період зросла з 35,8% до 45,2%, газу - 15,5% до 27,1% [143]. Але загальний
обсяг видобутку вугілля а СРСР і, зокрема, в Україні, залишався значним (див.
табл.2.1.)
Забезпечувати великі обсяги видобутку ставало все важче з огляду на те, що
шахтний фонд старів та зношувався. На кінець 1960-х рр. 40% шахт Донбасу діяло
без реконструкції понад 20 років. Майже половина підприємств мала потужність
менше 1500 т на добу, складні схеми викривання та провітрювання.
Таблиця 2.1.
Видобуток вугілля в Україні (тис. т) [144].
1965
1970
1975
1980
1985
Зміни
+/- %
МВП УРСР в цілому
194277
207043
215735
197067
189029
-5248
-2,8
Український Донбас
173353
176985
188505
173267
167546
-5807
-3,5
Львівсько-Волинський басейн
10065
11795
14545
14991
13053
+2988
+29,6
Внаслідок вичерпання найбільш зручно розташованих пластів глибина розробок
дедалі зростала. На 1970 рік середня глибина виймання вугілля становила 464 м,
а 16% шахт — понад 700 м. В подальшому глибина розробок зростала стрімко. МВП
України, добиваючись виконання волюнтаристських планів і додаткових завдань
центру, за відсутністю засобів виїмки тонких шарів, орієнтувалося на
випереджуючу розробку найбільш потужних, але глибоко розташованих пластів.
Шахти дедалі швидше поглиблювалися. Якщо в 1976 р. шахти глибиною понад 500 м
давали більше половини видобутку вугілля в республіці, то через 10 років на
їхню долю припадало вже майже ѕ видобутку вугілля. А частка найбільш глибоких
шахт (понад 900 м) підвищилася до 28,5%. Як в Україні, так і в СРСР в цілому
шахти Донбасу були найглибшими. В 1985 р. їхня середня глибина була вище
середньореспубліканської та середньосоюзної. Всі 100 шахт України з глибиною
розробки понад 700 та майже всі із глибиною від 501 до 700 м були розташовані в
Донбасі. За глибиною розробки пластів Донбас можна порівняти лише з Рурським
басейном у ФРН. На середину 80-х рр. половина вугілля видобувалася з найбільш
глибоких шахт (700 —1000 та більше метрів глибини). Це означало, що кожен
другий очисний вибій експлуатувався в таких гірничо-геологічних умовах, де
коефіцієнт складності виїмки вугілля збільшувався втричі [145].
Погіршення гірничо-геологічних умов виїмки вугілля було пов'язане не лише з
поглибленням розробок, а й зі зниженням потужності пластів, погіршенням якості
палива, підвищенням загазованості. Понад 80% шахт УРСР були визнані
метанонебезпечним (в тому числі понад 30% над категорійних за метаном), більш
ніж половина шахт були небезпечні за вибухами пилу, майже третина – за
раптовими викидами вугілля, породи і газу. Гірничо-геологічні умови
погіршувалися із збільшенням глибини гірничих робіт. Збільшення глибини
розробки тягло за собою підвищення температури у вибоях. Підвищення температури
вище 26 °С починає проявлятися вже на глибині 600-700 м, а в шахтах, що
розробляють пласти, схильні до самоспалахів – на глибині 500-600 м. Без
штучного охолоджування повітря температура в таких шахтах піднялася б до 40°С,
а на глибині 1500 м – до 55°С [146]. Зниження температури добивалися за
допомогою стаціонарних та напівстаціонарних пересувних кондиціонерів,
теплообмінників високого тиску. В 1970 р. на шахтах республіки було всього 5
стаціонарних установок для кондиціонування повітря, а в 1985 р. кондиціонування
повітря проводилося на 70 шахтах (а необхідне було на 80) [147]. Крім того,
виготовлені вітчизняною промисловістю стаціонарні та пересувні холодильні
установки були малоефекгивними: вони знижували температуру лише на 4-8°С,
внаслідок чого практично на жодній шахті не було повністю нормалізовано теплові
умови. На початок 1990-х рр. на шахтах ім. А,А.Скочинського, ім.В.М.Бажанова,
ім. М.І.Калініна, „Трудовська”, "Жовтневий рудник", ім.А.Ф.Засядька,
ім.К.І.Поченкова та декількох інших температура сягала 38-40°С [148].
Особливої уваги вимагали шахти, небезпечні за метаном. На шахтах Українського
Донбасу у 1980-ті рр. виділялося до 3870 млн. м3 метану на рік. Найбільш
метанонебезпечними були шахти „Червоноармійська-Капітальна”,
"Суходольська-Східна", "Самсонівська-Західна", "Жданівська-Каппальна",
ім.А.А.Скочинськогота ін. [149].
На шахтах Зах
- Київ+380960830922