Розділ 2
УКРАЇНСЬКИЙ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІЙ РУХ другої половини XIX – початку XX ст. ТА
МІСЦЕ МИКОЛИ МІХНОВСЬКОГО В НЬОМУ
2.1. Політичні ідеали в українській суспільно-політичній думці
другої половини XIX ст.
Обов’язковими атрибутами існування кожної національної спільноти є наявність
національних ідей, які пояснюють та обґрунтовують її буття, визначають напрямки
поступу, майбутні загальнонаціональні цілі. Вони формуються під впливом
багатьох чинників – національних традицій, звичаїв, міфів, соціального
становища в якому перебуває нація.
Особливе місце серед національних ідей займають політичні ідеї, що, як правило,
містять у собі прагнення соціального та політичного розвитку. Але політична
ідея реально існуватиме, опанувавши думки певної частини суспільства. А це, у
свою чергу, можливо в разі, якщо вона ґрунтуватиметься на певних принципах,
переконаннях, що протягом століть сформувалися у суспільстві і є його
невід’ємною частиною.
Основою багатьох політичних ідей є міфологеми, які під впливом внутрішніх та
зовнішніх чинників переросли у конкретний напрямок політичного життя та
підтримуються певною частиною нації. Будь-який політичний напрямок у процесі
свого розвитку має пройти декілька етапів: зародження – виникає у певному
суспільстві чи заноситься зовні; ідейного розвитку – у цей період він
наповнюється деталями, набирає організованої форми, з аморфної ідеї
перетворюється у політичні програми, адаптується під конкретні політичні умови,
тощо; популяризації – коли політична ідея поширюється у суспільстві, спирається
на суспільні групи; політичної боротьби – досягнення цілей, які ставить перед
собою та чи інша політична ідея, спираючись на суспільні групи, що їх
підтримали.
Запропонована нами класифікація певною мірою узагальнена, але все ж показує
основні етапи розвитку, які проходить політична ідея щоб повноцінно
функціонувати.
Наразі важко визначити коли і як зародилася ідея створення української
національної держави. Хоча однозначно можна стверджувати, що її елементи чітко
простежуються ще у козацькі часи: у період Національно-визвольної революції під
проводом Богдана Хмельницького, у діяльності Івана Мазепи та Пилипа Орлика.
Зараз складно оцінити наскільки ідеї самостійності були поширені в українському
суспільстві та однозначно можна стверджувати, що і після зникнення козацтва
вони існували, але скоріш за все в якості міфу про минулі часи гетьманщини та
козацької вольності. Незважаючи на те, що до другої половини XIX ст. активних
проявів українських самостійницьких ідей практично не існувало, вони все ж
починали набирати силу в українському суспільстві. Одним із доказів існування
таких ідей є лист Михайла Драгоманова до Івана Франка в якому той писав, що
коли в Україні є сепаратисти, то „...нехай виходять на світло, хоч і не з
іменем, то хай хоч з ясними програмами, а коли їх нема, то нічого світ
баламутити” [59, 148].
Зародження української самостійницької ідеї в часовому вимірі не є чітко
визначеним, але розвиток українського самостійництва тісно пов’язаний з
активізацією українського суспільно-політичного руху кінця XIX - початку XX
століть.
Перебування українських земель у складі імперських держав зумовлювало їх
повільний суспільно-політичний розвиток і лише в кінці ХІХ ст., завдяки низці
внутрішніх і зовнішніх чинників, розпочався період бурхливого політичного
розвитку України. Вже в його середині були закладені основні положення
української політики, що ґрунтувалися на принципах демократизму та широкого
автономізму. Самостійницькі ж настрої, які існували в інтелектуальних колах
українського суспільства, оформилися у повноцінну політичну течію лише
наприкінці століття, пройшовши довгий еволюційний шлях. Тривалий час вони
існували у суспільстві в якості своєрідного міфу. Безперечно, вироблення
повноцінної політичної концепції незалежності України стало епохальною подією.
Та зважаючи на ту політичну атмосферу, що панувала в думках українців кінця
позаминулого століття, її вага стає ще більшою.
Тому для того, щоб повною мірою оцінити внесок Миколи Міхновського, якого
вважають основоположником організованої української політичної самостійницької
течії, у розвиток суспільного руху України, ми вважаємо необхідно розглянути
основні віхи суспільно-політичної еволюції України XIX століття.
Визначення ключових етапів розвитку та положень українського
суспільно-політичного руху дозволить порівняти принципи та загальні положення
теоретичного доробку М. Міхновського, форми та методи його діяльності у
порівнянні з попередниками.
У кінці XVIII ст. українські землі повністю втративши залишки автономії,
опинилися під владою могутніших сусідніх держав. Їх переважна частина відійшла
до складу великої Російської імперії.
З початком XIX ст. у суспільно-політичному житті України відбуваються суттєві
зміни: політична еліта – козацька старшина – перестала відігравати роль
національного провідника. Задовольнивши свої станові потреби, вона поступово
розчинилася у російському дворянстві. А разом з тим зникла і „Стара формула
нації, яка домінувала на європейському континенті до кінця XVIII ст. … ”, що
„…ототожнювала її з правлячими верствами, для простолюду в цій формі просто не
було місця. Якщо б ця формула протрималася у масовій свідомості ще на декілька
десятиліть, то українська нація була б під загрозою повного зникнення з лиця
землі.” [109, 28]. Та в українське суспільство увірвалися європейські ідеї,
започатковані Французькою революцією, котрі проголосили простий народ основою
нації.
Українське національне відродження на початку XI
- Київ+380960830922