РОЗДІЛ 2
МЕТОДИ ВЕРБУВАННЯ І
ВИВЕЗЕННЯ УКРАЇНЦІВ НА РОБОТИ ДО ІІІ РАЙХУ
У нацистських планах завоювання і розчленування Радянського Союзу велике місце
займала Україна. Однією з цілей нападу Німеччини на СРСР було перетворити
Україну в аграрно-сировинний додаток, а її народ – у джерело дешевої робочої
сили. Але спочатку слід було вирішити низку організаційних питань стосовно
територіального поділу загарбаних територій.
Захопивши Україну, німці знищили її цілісність. Українські землі були розділені
на чотири частини. Чернігівщину, Сумщину, Харківщину і Донбас як прифронтові
області, підпорядкували безпосередньо військовому командуванню. Значна частина
центральних і східних областей відійшла до райхскомісаріату Україна.
Західноукраїнські області – Львівська, Дрогобицька, Станіславська і
Тернопільська – на правах окремого дистрикту (округу) під назвою “Галичина”
були включені у серпні 1941 р. до складу генерал-губернаторства, яке охоплювало
польські землі з центром у Кракові [282, с.100]. Генеральна губернія була
своєрідним окупаційним адміністративно-територіальним утворенням – як з погляду
територіального, так і політичного. Вона включала такі етнічні українські
землі, як Лемківщину, частину Посяння, Холмщину і Підляшшя, де з 18 млн.
місцевого населення 4,5 млн. були українцями [162, с.11, с.18; 192, с. 360]. У
липні 1941 р. декретами Гітлера до Румунії було приєднано Північну Буковину і
Бессарабію, а Карпатська Україна ще з 1939 р. залишалась у складі Угорщини.
Початок війни був несподіваним для цивільного населення України. Абсолютна
більшість людей не сподівалася, що Червоній Армії доведеться досить швидко
відступати, залишаючи ворогові не лише величезну територію, але і людей, які на
ній проживали. Населення, яке не було евакуйованим і опинилося на окупованій
території, залишилося приреченим зазнати кривд та утисків ворожого окупаційного
режиму. Використовуючи терор, рабську експлуатацію, влада нацистської Німеччини
з часом втратила головне – підтримку серед місцевого населення, частина якого з
надією зустріла німецькі війська. Суттєво ускладнила ситуацію на окупованих
землях депортація місцевого цивільного населення на роботи до Німеччини.
Причини використання в економіці ІІІ Райху цивільної іноземної робочої сили із
завойованих країн були наступними:
Недостатня кількість німецької робочої сили до і під час війни в економіці ІІІ
Райху, її концентрація переважно у військовій промисловості.
Військові втрати на фронтах та пов’язані з цим мобілізаційні набори німецьких
робітників до армії.
Відмова від повного використання праці німецьких жінок, оскільки попервах
поширення обов’язку праці на німецьких жінок не дало бажаного результату.
Провал надії на використання праці військовополонених внаслідок масового їх
винищення у таборах, створення таких умов перебування в них, які приводили до
значних людських втрат.
Невдача політики добровільного набору робітників із держав– союзниць та
окупованих західноєвропейських країн.
Цілі, які переслідував нацистський уряд, депортуючи населення Сходу Європи до
нацистської Німеччини, були такими: 1) забезпечити робочі місця і змусити
іноземних робітників покрити дефіцит власної робочої сили; 2) знищити і
послабити народи, які вважалися нижчою расою; 3) скоротити біологічний
потенціал на захопленій території, обезлюднити окуповані території для
переселення німців у майбутньому; 4) знищити партизанський рух і послабити опір
поневоленого населення; 5) послабити супротивників.
У процесі використання іноземців на роботах у нацистській Німеччині під час ІІ
Cвітової війни зарубіжний дослідник Р.-Д. Мюллер розрізняє чотири фази [261,
с.611]. Перша фаза тривала з початку військових дій до початку 1942 р., тобто
до часу створення вербувального апарату Ф. Заукеля. Друга фаза (1942 р.) дала
найбільшу кількість мобілізованих робітників і була пов’язана з діяльністю
Імперського бюро з використання робочої сили. У третій фазі, яка тривала від
кінця 1942 р. до початку 1943 р., відбулося різке падіння завезення іноземних
робітників. Це пояснюється зменшенням кількості вивезених з регіонів, які
попередньо вже надали велику кількість мобілізованих; посиленням руху опору
населення; зменшенням можливості транспортування робітників на великі відстані;
початком втрати німецькими військами окупованих територій. Однак частина
дослідників вважає, що 1943 р. ще дав відчутну кількість робочої сили до
Німеччини як результат діяльності апарату Ф. Заукеля [242, с.508-509]. Після
1943 р. приріст числа вивезених став меншим. Одна з причин полягала в тому, що
окупаційна влада була занепокоєна зменшенням кількості населення по селах і
містах, що створювало низку проблем для німецького війська і адміністрації
безпосередньо на окупованих територіях [242, с.508]. Четверта і остання фаза
вивезення тривала у 1944 р. Якщо весною 1944 р. ще відбувся певний зріст у
кількості вивезених до Німеччини (хоча число завербованих вже не досягало рівня
1942 р.), то восени мобілізація призупинилася взагалі. Цю фазу переважно
пов’язують з відступом німецьких військ з окупованих на Сході територій та з
території України зокрема, а також з добровільною або примусовою евакуацією
місцевого населення з відступаючими німецькими військами.
Щодо запропонованої Мюллером схеми можна зробити такі зауваження. В цілому нею
можна користатися у дослідницьких цілях, оскільки справжнього організаційного
розмаху справа вивезення іноземних робітників з окупованих територій дійсно
дістала з часу утворення спеціального підрозділу на чолі з Ф. Заукелем –
Імперського бюро з використання робочої сили. Навіть перша фаза та її
хронологічні межі цілком
- Київ+380960830922