РОЗДІЛ 2
МИТНА СПРАВА В ГЕТЬМАНЩИНІ
В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVIII СТ.
2.1. Становлення митної справи в Гетьманщині в другій половині XVII ст.
Жителі України здавна, ще з XV ст. мали справу з митними процедурами при
здійсненні зовнішньоторгових операцій. Козаки, займаючись чумацьким промислом
на шляхах транспортування солі до Криму, Румунії та Галичини, мусили сплачувати
транзитне мито від возів залежно від ваги. Урядовці Речі Посполитої у XVI ст.
здійснювали правове регулювання митних зборів за Литовськими статутами.
Напередодні Визвольної війни митний збір складався з евекти – податку з
товарів, які вивозилися за межі країни та індукти – податку з ввізних товарів.
При сплаті евекти іноземні торгівці платили спочатку 4 %, а згодом 2 % від
вартості товару. Місцеве купецтво сплачувало вдвічі менше, відповідно 2 та 1 %.
За даними І. Крип’якевича, евекту стягували в містах, з яких товар вивозився.
Індукту було запроваджено у 1643 р. і вартість її становила 2%. Сплачували цей
податок як місцеві, так і закордонні купці, причому стягували індукту при
в’їзді до меж країни в прикордонних “коморах” (тут і далі значення стародавніх
слів див. додаток С) [1 Крип’якевич І. Український державний скарб ... – С.
89.].
Поповнення державного бюджету здійснювалося із чотирьох основних джерел: із
земельного фонду, з доходів від промислів, з торгівлі та з податків і нарешті з
прикордонного мита. Сферу фінансів країни гетьман спочатку контролював
особисто, а з 1654 р. була запроваджена посада гетьманського підскарбія, який
контролював прибутки та видатки військової скарбниці [2 Там само. – С. 101. ].
За свідченням сучасників, ці збори відносилися до головних джерел наповнення
українського скарбу. Павло Алепський, який разом з Антиохійським патріархом
Макарієм відвідав Гетьманщину у 1654 р., писав: “Хмельницький віддає в аренду
всі цлові збори на границях своєї держави, а також доходи з меду, пива й
горівки – за сто тисяч динарів цловим поборцям. Це вистає йому на цілий рік.
Крім цього він не бере нічого” [3 Крип’якевич І. Український державний скарб...
– С. 98; Алеппский П. Путешествие антиохийского патриарха Макария в Россию в
половине XVII века, описанное его сыном архидиаконом Павлом Алеппским. Вып. 2.
– М.: Университетская тип., 1897. – С. 36.]. Ці дані підтверджує І.
Крип’якевич, який наводить дані, що український скарб у 1648 році складав 300
тис. польських злотих (тут і далі значення стародавніх грошових одиниць див.
додаток Т) [4 Крип’якевич І. Український державний скарб... – С. 97.].
Б. Хмельницький бачив розв’язання фінансових проблем у збагаченні народу
Гетьманщини. Ось чому універсал від 28 квітня 1654 р. надавав сприятливих умов
для торгівлі місцевого купецтва.
У пошуках більш ефективного наповнення бюджету козацької держави гетьман
звертається до найзаможніших купців Гетьманщини того часу – греків [5
Харлампович К. Вказ. праця. – С. 87.]. Успіхи у торгівельних операціях в
Україні принесли грекам багатство та славу ще до початку Визвольної війни.
Козацьке повстання звільнило їх від конкуренції поляків та євреїв [6 Там само.
– С. 87-89.]. Українське населення під час війни також не могло стати їм на
перешкоді. Внаслідок цього греки разом з вірменами та турками зробилися
монопольними постачальниками західних та західноєвропейських товарів, оскільки
зберегли тісні зв’язки з православним Сходом.
Найбільшим осередком проживання греків на території Гетьманщини було м. Ніжин.
Тут здавна існувала велика грецька купецька колонія. Вони були найкрупнішими
платниками податків. Український уряд цінував їх вклад у наповнення скарбу. У
XVII ст. греки мали найбільшу кількість пільг: деякий час вони були звільнені
від сплати мита [7 Харлампович К. Вказ. праця. – С. 87; Тенденції звільнення
греків від мита в середині XVII ст. бачимо також на Московщині: у 1667 р. було
заборонено стягувати мито з греків, що привозили з собою полонених росіян. –
Рамазанова Д.Н. Греческие купцы в России во второй половине XVII в. //
Торговля, купечество и таможенное дело в России в XVI – XVIII вв.: Сб.
материалов международной научной конференции. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та,
2001. – С. 108.], а в 1657 р. греки ніжинської колонії отримали право власного
суду [8 Харлампович К. Вказ. праця. – С. 87.]. Ось чому саме греки найчастіше
зустрічаються серед відкупників оренд за часів Гетьманщини. На їх користь
свідчили їх заможність та осілість, релігійна близькість. І саме це було
причиною того, що першим збирачем митних зборів став Євстафій Остаматенко [9
Крип’якевич І. Український державний скарб... – С. 102. В історичній літературі
зустрічаються також інші варіанти цього імені – Остафій Остаматенко або
Астаматій. – Гвоздик-Прицак Л. Вказ. праця. – С. 59; Барвинський В.О. До
питання про індукту... – С. 441].
Гетьманський уряд продовжував політику сприяння розвиткові зовнішньої та
внутрішньої торгівлі країни, використовуючи для цього регулювання митної
політики. Одним із таких важелів було надання пільг купцям.
16 червня 1654 р. Б. Хмельницький звільнив від стягування усіх внутрішніх
зборів та від вивізного мита греків Павла та Степана Юрійовичів [10
Харлампович. К. Вказ. праця. – С. 88.]. Є відомості, що наступники гетьмана
поширили цю пільгу на всіх грецьких купців [11 Харлампович. К. Вказ. праця. –
С. 88.].
Друга половина XVII ст. – це важкі роки в історії Гетьманщини. Б. Хмельницький
намагався сприяти пожвавленню торгівельних відносин країни. Після того, як
українське військо зайняло частину Білорусі, Б. Хмельницький універсалом від 25
березня 1657 р. надав київським купцям право безмитної торгівлі з містом Старий
Бих
- Київ+380960830922