ГЛАВА 2
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ВЛАСНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Матеріали та методи дослідження в експерименті
З метою розробки і апробації вірогідного інтраопераційного способу визначення
нежиттєздатної ділянки кишки при її резекції у хворих з ГТКН для запобігання
неспроможності швів анастомозу були проведені експериментальні дослідження.
Експеримент проведено на собаках у зв’язку з тим, що фізіологія травлення
найбільш детально вивчена в дослідах на них, а процеси травлення у собак як в
умовах норми, так і патології дуже схожі з людськими.
Експериментальні дослідження виконані на 23 статевозрілих собаках обох статей,
які були поділені на три групи, які як перед операцією, так і в подальшому
утримувалися в однакових умовах.
Експериментальні дослідження проведені на базі віварію Української медичної
стоматологічної академії.
Таблиця 2.1
Розподіл експериментальних тварин по групам дослідів
I серія
ІІ серія
ІІІ серія
Контрольна (n)
Резекція кишки з визначенням межі життєздатності загальноприйнятим способом (n)
Резекція кишки з виз-наченням межі життє-здатності запропонованим способом (n)
13
2.2. Моделювання гострої тонкокишкової непрохідності
Тварини знаходилися у віварії на звичайному раціоні, де пройшли необхідний
карантин, ветеринарний огляд, їм зроблені профілактичні щеплення проти сказу і
дегельмінтезація.
Для порівняння післяопераційних результатів після резекції некротизованої кишки
при різних методах визначення її життєздатності необхідно було змоделювати
гостру тонкокишкову непрохідність з 100% летальним кінцем без хірургічного
втручання. Існуючі моделі кишкової непрохідності нас не задовольнили. Найбільш
близькою була модель, яку запропонували С.О.Шалімов і співавт.(1989), яка
полягає в тому, що кишку перев'язують широкими тканинними смужками в двох
місцях. Однак, недоліком запропонованої моделі є відсутність механізму дії на
кишку і брижу, яка виникає при злуковій непрохідності і чітко простежується в
клініці. Тому ми розробили свою модель на яку отримано патент України (№ 3629).
Собаці під внутрішньовенним тіопенталовим наркозом (40 мг на 1 кг маси тварини)
виконували верхньо-серединну лапаротомію. На латеральну стінку черевної
порожнини накладали П-подібний шов шовковою ниткою №6, цією ж ниткою накладали
П-подібний шов до місця лапаротомної рани. Через нитку перекидали петлю тонкої
кишки довжиною 30 см. Черевна порожнина пошарово зашивалася.
У першій серії дослідів за нашою методикою прооперовано три тварини, які в
подальшому загинули.
2.3. Хірургічне лікування тонкокишкової непрохідності в експерименті
Друга серія дослідів проведена на семи тваринах. Гостру тонкокишкову
непрохідність викликали по нашій методиці. Через 12 годин починали
інфузійно-дезінтоксикаційну терапію, яка одночасно була і передопераційною
підготовкою. Кількість рідини, яку вводили визначали з розрахунку 55-60 мл на 1
кг маси тварини з використанням форсованого діурезу. Парентеральне введення
лікарських препаратів проводили двічі на добу.
Тварині виконували релапаротомію. Після ревізії органів черевної порожнини і
видалення випоту, в рану виводили уражену петлю тонкої кишки, останню оглядали
і виконували її резекцію з допомогою апаратів УКЛ-40. Життєздатність тканин
кишки визначали за загальноприйнятою в клініці методикою (пульсація судин
брижі, кровоточивість і колір кишки).
Черевну порожнину пошарово зашивали. У післяопераційному періоді проводили
інфузійну терапію, аналогічну описаній вище. З семи прооперованих тварин дві
загинули.
2.4. Інтраопераційна діагностика межі життєздатності кишки при гострій
тонкокишковій непрохідності в експерименті
Третя серія дослідів проведена на 13 тваринах. Гостру тонкокишкову
непрохідність викликали по нашій методиці. Через 12 годин починали інфузійну
терапію, яка була ідентична тій, яку проводили в попередній серії дослідів,
вона була одночасно і передопераційною підготовкою. Резекцію кишки виконували
за нашим “Спосіб інтраопераційної діагностики межі життєздатності кишки при
кишковій непрохідності” (Патент України № 3616).
Для визначення межі некрозу кишки в латеральну підшкірну вену гомілки вводили
150000-200000 ОД тетрацикліну гідрохлориду на фізіологічному розчині. В
асептичних умовах виконували релапаротомію. В рану виводили уражену ділянку
кишки. Ретельно висушували черевну порожнину від геморагічного випоту тому, що
попадання крові або випоту на поверхню кишки викликає ефект “тушіння”
люмінесценції. Операційне поле освітлювали чотирма лампами ультрафіолетового
світла ОЛД-41 (довжина хвилі 360 нм). Через 10-12 хвилин після введення
тетрацикліну гідрохлориду при освітленні джерелом ультрафіолетового світла
виявляються нежиттєздатні ділянки тонкої кишки. Життєздатні ділянки визначали
по люмінесценції жовто-зеленим кольором. Нежиттєздатні ділянки не
люмінісціювали. Резекцію кишки виконували по межі світіння жовто-зеленим
кольором. Подальший хід оперативного втручання і ведення післяопераційного
періоду нічим не відрізнявся від попередньої серії дослідів. Слід підкреслити,
що зона некрозу, яку визначали при освітленні операційного поля
ультрафіолетовими проміннями значно більше, ніж при освітленні звичайним
світлом. Ділянку кишки, яку видаляли брали для патоморфологічного дослідження.
Після резекції кишки з використанням запропонованого методу визначення її
життєздатності одужали всі тварини.
2.5. Клінічні обстеження хворих ГТКН
Клінічні обстеження хворих проведено на базах хірургічних клінік м.Полтави і
хірургічного відділення І міської клінічної лікарні м.Києва. Збирання клінічної
інформації проводилось, як у процесі лікування, так і по архівним
- Київ+380960830922