Розділ 2
Загальна характеристика осіб, звільнених з місць позбавлення волі
2.1. Соціально-демографічна характеристика осіб, звільнених з місць позбавлення
волі
Особа злочинця як об’єкт дослідження займала і займає значне місце в наукових
працях кримінологів, але в цілому проблема маловивчена. Окремі питання, як
правило, розглядають частково в наукових працях, в яких досліджується
злочинність в цілому або її окремі види. Однак вивчення особистості звільненого
має загальний характер, і потребує дослідження багатьма науками, кожна з яких
розглядатиме проблему з позицій свого предмета.
Поняття “особа злочинця” поєднує в собі соціологічне поняття “особистість” та
юридичне “злочинець”. У цьому зв’язку вивчення особи звільненого повинно
розглядатися на основі загальносоціального вчення про особистість.
Оскільки звільнений з УВП є членом суспільства, то його особистість необхідно
вивчати з позиції різних наук: філософії, соціології, права, психології, однак
в центрі уваги кримінології особливий тип особистості – злочинець, а об’єктом
її дослідження є його особистісні поведінка, характер та властивості.
Отже кримінологія як наука вивчає особу, яка вчинила злочин, являє собою
суспільну небезпеку і є носієм специфічних мотивів, суттєвих і відносно стійких
властивостей, які сформувалися під впливом негативного соціального середовища.
Особа звільненого - це особливий соціальний тип людини із специфічною формою
поведінки, яка своєю суспільною небезпекою відрізняється від інших людей.
Особистість - це соціальна сутність людини, якою вона стала в процесі
соціалізації своєї діяльності в суспільстві, а її соціальні якості обумовлені
соціальним станом, досвідом, інформованістю, впливом навколишнього середовища,
поведінкою та ін. Людина не народжується злочинцем, а стає ним. Кожний
злочинець як особистість - це продукт існуючих зовнішніх впливів та його
власних взаємовідносин у колективі, сім’ї, роботі, суспільстві.
Сутність особистості людини, яка складається з її соціальних якостей, тобто
ступеня її соціалізації, припускає сприйняття світу відповідно до
індивідуальних здібностей і властивостей та обумовлюється її внутрішнім світом,
або психологічною характеристикою.
Відносно поняття “особа злочинця” в науковій літературі існують дві точки зору.
Одні вчені вважають, що всі особи, які скоїли злочин, мають тільки одну
загальну властивість юридичного характеру, яку відображає зміст поняття
“суб’єкт злочину” (А.І.Алексєєв, Б.С. Волков, В.Д. Філімонов, І.І. Карпець).
Інші автори стверджують, що поняття “суб’єкт злочину” недостатньо широке для
цілей кримінологічного аналізу, і підкреслюють необхідність дослідження і
пояснення причин, механізму і змісту злочинної поведінки за допомогою вивчення
кримінально-правових, соціально-демографічних, психологічних та інших
особливостей осіб, які скоїли злочин (О.М. Джужа, Ю.М.Антонян, П.С. Дагель,
І.І. Курганов).
На наш погляд, друга точка зору є більш обґрунтованою оскільки для виявлення
причин злочинної поведінки недостатньо мати одних відомостей про обставини
здійснення злочину суб’єктом, а необхідне повне і всебічне вивчення
особливостей його особистості, психічного стану, віку, статі, кількості
судимостей, освіти, кваліфікації, сімейного стану, складу злочину та ін.
Особистість злочинця є складною категорією, яка відбиває соціальну сутність
особи і має комплекс ознак, які характеризують його властивості, зв’язки,
відносини, моральний і духовний світ у взаємозв’язку з індивідуальними і
соціальними життєвими умовами, які тою або іншою мірою створюють психологічні
передумови для скоєння злочину.
О.М. Джужа вважає головним предметом кримінології саму злочинність як історично
мінливе, соціальне і кримінально-правове явище, яке являє собою сукупність усіх
злочинів, скоєних у країні за певний період. Ця сукупність вимірюється такими
кількісно-якісними показниками, як стан, рівень, структура, динаміка, характер
і географія. На його погляд, складовою частиною вивчення кримінології є особа
злочинця, яка виступає як система демографічних, соціально-рольових,
психологічних, кримінально-правових властивостей суб’єктів злочинів, а сам
злочин – це акт вольовий, свідомо обраний результат складного процесу, в якому
зовнішні чинники діють не безпосередньо, а переломлюючись через внутрішні
фактори [64, с. 4].
П.А. Воробєй вважає, що “злочин – ключове поняття кримінального права, яке за
своїм змістом відбиває соціальну суть законодавства, його головні інститути, а
також кримінальну політику держави в боротьбі зі злочинністю”. Чинне
законодавство України при визначенні злочину дає його найголовніші ознаки:
суспільну небезпечність та протиправність діяння [51, с. 4].
Як підкреслюють А.І. Долгова, В.М. Гринчак В. М. і А.Й. Міллер, особа - це
соціальна якість людини, те, ким вона стала у процесі соціалізації. Ці якості
особи визначаються рівнем її свідомості, змістом внутрішнього духовного світу,
обумовлені соціальним середовищем і попереднім досвідом, внаслідок яких
свідомість стає активним елементом особи, визначаючи у конкретних випадках
вибір нею тої або іншої форми поведінки. До кримінологічних ознак особи
злочинця вони відносять соціально-демографічні, кримінально-правові,
соціально-рольові, морально-психічні ознаки [91, с. 27].
На думку А.Б. Сахарова, “криміногенні властивості, які характеризують особу
злочинця існують до злочину й обумовлюють його вчинення, але визнання
конкретної особи злочинцем можливе лише після, і у зв’язку із вчиненням ним
злочину” [145, с. 234].
Теорія сучасної кримінологічної науки основана на пріоритеті соціа
- Київ+380960830922