РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ
2.1. РАЙОН ДОСЛІДЖЕННЯ І ЙОГО ХАРАКТЕРИСТИКА
Риба відловлювалась на 36 станціях, розташованих в Одеській затоці
(північно-західна частина Чорного моря) та лиманах Північно-Західного
Причорномор’я: Тилігульському, Григорівському, Хаджибейському, Дністровському,
Будацькому, Тузловських (Бурнас, Алібей) (рис. 2.1). Далі приводимо назви
станцій згідно з їх номером:
Одеська затока
Мис Е (Північний Одеський)
Куяльницько-Хаджибейський пересип
Мис Ланжерон
Мис Малий Фонтан
11-та станція Великого Фонтану
Мис Великий Фонтан
Тилігульський лиман
с. Калинівка (верхів’я лиману)
с. Кордон (центральна частина лиману)
Центральна частина лиману
с. Любополь
с. Кошари (пониззя лиману)
м. Коблево (пониззя лиману)
Григорівський лиман
с. Нові Білярі (верхів’я лиману)
Припортовий завод (с. Григорівка)
Фарватер
Хаджибейський лиман
с. Маринівка
с. Чеботарівка
с. Алтестове
СБО “Північна”
с. Усатове
Рис. 2.1. Схематична карта району дослідження.
? – місця збору матеріалу
Дністровський лиман
Ділянка біля гирла Дністра
с. Красна Коса
Білгородська фортеця
Білгород-Дністровський річковий порт
м. Шабо
м. Затока (коса)
м. Затока (Цареградське гирло)
Будацький лиман
Прорва Будакі-І
м. Сергіївка
Прорва Будакі-ІІ
Прорва Будакі-ІІІ
Тузловські лимани
Лиман Бурнас (північно-східний берег)
Лиман Бурнас (Курудіол)
Лиман Алібей (с. Весела Балка)
Лиман Алібей (Калфа)
Лиман Алібей (коса)
В північно-західній частині Чорного моря домінують глинисті й карбонатні мули
та черепашники; в прибережних областях відкладається пісок і черепашковий
детрит [103]. У 1968 р. в Одеській затоці збудовані протизсувні споруди [23,
24]. Створені хвилеломи утворили лагуни, в які було намито пісок. Акваторії між
хвилеломом і берегом через 200 – 250 м перегороджені траверсами.
Чисельні коливання рівня моря спостерігались в четвертинному періоді, що
призвело до утворення лиманів [101], які є наслідком затоплення річкових долин
у зв’язку з опусканням суші або підйомом рівня моря. З лиманів того часу
зберегли старовинні обриси Хаджибейський, Куяльницький, Тилігульський, Бузький
і, можливо, Дністровський.
У більшості лиманах ґрунти складаються з піщаних і гравійно-галькових
алювіальних відкладень, а також лиманних і лиманно-морських утворень переважно
глинистої структури [64]. У сучасних умовах більша площа дна лиманів зайнята
мулами [91]. Піщані відкладення з великою кількістю черепашкового детриту
простягнулися вузькою смугою вздовж берегів, відступаючи від них у вигляді кіс.
У лиманах Хаджибейському, Тилігульському, Березанському окремими плямами
розташовуються черепашники (2 – 3% площі).
Лимани поділяються на два типи: відкриті та замкнені [101]. Перший тип включає
акваторії, які мають водообмін з морем і включає в себе два підтипи: лимани зі
значним (Дністровський) та з незначним (Григорівський, Сухий) надходженням
річкової води. Другий тип лиманів також поділяється на два підтипи: зі значним
надходженням прісної води або зі штучною її подачею (Сасик, Хаджибейський), і з
нерегулярним чи незначним надходженням прісної води (Тилігульський,
Дофинівський, Куяльницький, Будацький та Тузловські лимани).
Сучасний гідрохімічний склад вод Чорного моря є результатом останніх етапів
геологічної історії чорноморської улоговини. Одеська затока перебуває під
впливом стоків Дніпра, Дністра і Дунаю. Згідно з даними літератури, солоність
поверхневих шарів води 10 – 17‰, при згінних вітрах до 18‰ [21], а в окремі
роки знижується до 5 – 7‰ [8]. За нашими даними, в місцях лову риби найвища
солоність спостерігалася взимку – 15,5‰, менше – літом і восени, 14 і 13‰,
відповідно, а найнижча – весною, 10 – 11‰.
Основним фактором, що формує гідрохімію вод Тилігульського лиману, є
гідрометеорологічні умови й поверхневий стік [101]. Середня глибина лиману
складає 3 м, максимальна – 21 м. Раніше для лиману була характерна
нестабільність солоності водних мас, яка в різні роки змінювалася від 0,5 –
5,5‰ до
23‰ [1, 101]. Завдяки функціонуванню штучного каналу, що поєднує лиман з морем,
гідрохімічний режим лиману став більш стабільним. За нашими даними солоність по
всій акваторії лиману коливалась від 15‰ біля каналу, 17 – 19‰ на більшій
частині лиману (верхів’я включно), до 21 – 22‰ в окремих затоках в центральній
частині (дані лабораторії гідрохімії ОФ ІнБПМ). В місцях збору нашого матеріалу
солоність коливалася від 18 до 19‰.
Григорівський лиман є відкритою акваторією північно-західної частини моря.
Середня глибина лиману 6 м, максимальна – 20 м [101]. Починаючи з 1978 р. діє
500-м навігаційний канал, який поєднує лиман з морем. До побудови каналу
солоність лиману складала 17,8 – 22,6‰, але зараз коливається від 6,6 до 18,8‰
[92]. За нашими даними в місцях лову риби солоність склала 13 –
15‰.
У Хаджибейському лимані за останній час солоність значно змінилася. Так у 1946
– 1947 рр. солоність коливалася в межах 15 – 22‰, а до 1961 р. піднялася до 35‰
[10]. У 1970-ті рр. почалося зниження мінералізації лиману: у 1974 р. солоність
склала 15‰, а в 1982 – 1984 рр. – 11‰ [64]. За нашими даними, солоність у
лимані коливалася від 3 до 6‰. Зараз водозбір лиману здійснюється за рахунок
водостоків рік, дощів і скидання вод з міських очисних споруд, яке складає 820
тис. м3 за добу.
Дністровський лиман є найбільш розпрісненим серед досліджених нами районів, є
естуарієм річки Дністер, постійно пов’язаний з морем Цареградським гирлом. У
лимані переважно прісноводний склад бентосу й іхтіофауни [101]. За нашими
даними, води мали солоність 0,3‰ в верхів’ях, 0,6 – 0,7‰ в районі м.
Білгорода-Дністровського, 1,0 – 1,2‰ в районі м. Шабо, 2 – 3‰ – в районі м.
Затоки (біля Цареградського г
- Київ+380960830922