РОЗДІЛ 2
УМОВИ ЕКСПЕРИМЕНТУ І МЕТОДИКИ ВИЗНАЧЕННЯ
2.1 Реактиви
Методика одержання дипероксіазелаїнової кислоти (розроблена к.х.н., доцентом
Національного фармацевтичного університету Блажеєвським М.Є.[4]). До 140 мл
концентрованої сульфатної кислоти при 0…+10 оС при перемішуванні додають 72 г
(1,06 моль) 50 % розчину гідроген пероксиду. До одержаного розчину при +20 оС і
перемішуванні додають розчин 0,27 моль азелаїнової кислоти в концентрованій
сульфатній кислоті. Перемішування продовжують 1 годину при +40 °С, реакційну
масу розбавляють дистильованою водою і охолоджують до +5…+7°С. Залишок
промивають дистильованою водою до рН = 4 (за індикаторним папірцем). Одержують
70,0 г дипероксіазелаїнової кислоти (вихід 85 %).
Дипероксіадипінову кислоту одержували за реакцією ацилювання гідроген пероксиду
(34% розчин) адипіновою кислотою в середовищі концентрованої сульфатної кислоти
за методикою [4]. Температура топлення дипероксіадипінової кислоти становила
113-114°С (активний оксиген ? 17,5 %), а дипероксіазелаїнової – 90-91 оС
(активний оксиген ? 14,2 %).
Приготування розчину дипероксидикарбонової кислоти. Біля 0,25 г
дипероксикислоти розчиняли у декількох мілілітрах етанолу або ізопропанолу в
мірній колбі на 100 мл, а відтак додавали до позначки бідистильовану воду при
20°С і ретельно перемішували. Вміст дипероксикислоти контролювали методом
йодометричного титрування, використовуючи як титрант 0,0200 моль/л стандартний
розчин натрію тіосульфату [99]. Чистоту дипероксикислот на відсутність гідроген
пероксиду в зразках дипероксидикарбонових кислот контролювали методом
хроматографії в тонкому шарі силікагелю на пластинах Силуфол UV-254 (Чехія) в
системі бензол – метанол – ацетатна кислота (45: 8: 4). Чутливість методу
перевірено на штучних сумішах відповідних дипероксикислот та гідроген
пероксиду. Проявник – 5 % розчин калію йодид. Вміст основної речовини в
продуктах за даними йодометрії становив не менше 96 %.
Розчини меншої концентрації одержували шляхом послідовного розбавлення
вихідного розчину бідистильваною водою.
Розчин натрію тіосульфата з с(Na2S2O3) = 0,1000 моль/л виготовляли з фіксаналу
стандарт-титру (ТУ 6-9-2540-87). Розчин натрію тіосульфату (0,0200 моль/л).
1,00 мл розчину містить 0,004964 г натрію тіосульфату. 20 мл розчину натрію
тіосульфата (0,1000 моль/л) вносять у мірну колбу місткістю 100 мл 2-го класу і
доводять об’єм розчину до позначки при 20°С [100].
Тіодигліколь одержували взаємодією етиленхлоргідрину із сульфідом натрію
згідно (Тк 166° С при 2700 Па) [101], а сірчаний іприт – за реакцією
тіодигліколю з хлороводнем у концентрованій хлороводневій кислоті (Ттопл. =
14,5оС) [102]. Увага! Робота вимагає суворого дотримання особливих заходів
передостороги. Сірчаний іприт викликає нариви на шкірі [103].
Для приготування стандартних розчинів використовували свіжоперегнані
тіодигліколь і сірчаний іприт, точні наважки яких розчиняли в дистильованій
воді.
Робочі стандартні розчини, які містили 10 мкг/мл сірчаного іприту або в
перерахунку на таку ж кількість іприту тіодигліколь, готували із вихідних
стандартних розчинів відповідним розведенням 4 % розчином натрію
гідрокарбонату.
Вміст основної речовини в досліджуваних зразках сірчаного іприту знаходили
титруванням розчином КВrO3 з концентрацією 0,004 моль/л із індигокарміном
[55].
Розчин натрію тіосульфату з концентрацією 0,1000 моль/л виготовляли із
фіксаналу стандарт-титра [104]. Робочі стандартні розчини натрію тіосульфату
готували з вихідного відповідним розведенням його свіжопрокипўяченою двічі
перегнаною дистильованою водою.
Реактиви. Люмінол індикатор, ч.д.а. Вихідний 0,01 моль/л розчин люмінолу
готували за точною наважкою в 0,01 моль/л розчині гідроксиду натрію. Готовий до
вживання розчин люмінолу продукується в Україні під назвою “ДЕЛАТЕСТ” (фірма
Делана, Київ).
Розчин гідроксида калію 1 моль/л: розчиняли 56 г калію гідроксида у 1 л
дистильованої води.
Для підтримки необхідної кислотності середовища використовували 0,1 моль/л
буферний розчин на основі гліцину: 25 мл 15,1 г/л аміноацетатної кислоти
змішують з 20 мл 0,2 моль/л розчину гідроксида натрію.
N-метил-біс(2-хлоретил)аміну гідрохлорид, ч.д.а., трихлортриетиламіну
гідрохлорид, ч.д.а. Ампули по 10 мг речовини. N-метил-біс(2-оксіетил)аміну
гідрохлорид, ч.д.а., триетаноламіну гідрохлорид, ч.д.а., трихлортриетиламін,
ч.д.а. Решту реагентів очищували загальноприйнятими методами. В роботі
використовували розчини лугу без карбонатів [105].
Для створення та підтримки необхідної кислотності середовища використовували
0,1 моль/л буферні розчини на основі гліцину (х.ч. без подальшого очищення) та
0,1 моль/л розчин гідроксиду натрію.
2.2 Обладнання та методики вимірювань
Необхідні зважування здійснювали на аналітичних терезах АДВ-200; мікротерезах
ВЛР-20 та електронних одношалькових мікротерезах АВ 204 (Метлер Лоледо,
Швейцарія).
рН розчинів контролювали за допомогою потенціометру „Иономер
И-130” зі скляним електродом ЭСЛ-43-07 в парі з хлорсрібним (ЭВЛ-1), заповненим
насиченим розчином хлориду калія. Градуювання скляного електроду здійснювали за
стандартними буферними розчинами з рН 9.18, 6.86, 4.01, 3.56 и 1.68, що
готували за стандарт-титрами. Розчини інших буферних сумішей готували за
методиками, запропонованими в [106].
Концентрацію водних розчинів іпритів визначали потенціометричним титруванням
0,02 моль/л розчином AgNO3. Для вимірювань використовували електродну систему:
хлорид-селективний електрод ОР-711 та хлоросрібний електрод із подвійним
сольовим містком (нас. KCl к0,1 М NaNO3) ОР-082
- Київ+380960830922