РОЗДІЛ 2
СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНИХ ВІДНОСИН МІЖ УКРАЇНОЮ ТА НІМЕЧЧИНОЮ
Розпад Радянського Союзу та вихід незалежної України як самостійного суб’єкта
на міжнародну арену докорінно змінили політичну карту Європи. Україна була
зацікавлена у виробленні виваженої зовнішньої політики і налагодженні добрих
стосунків з надійними партнерами. Одним з найбажаніших партнерів у той
переломний період була Федеративна Республіка Німеччина, яка так само, як і
Україна була зацікавлена у розширенні обопільних зв’язків у всіх сферах.
Виникнення у центрі Європи нової держави з 52-мільйонним населенням, могутнім
індустріально-аграрним потенціалом і третьої після Росії та США, за кількістю
ядерної зброї занепокоїло світове і європейське співтовариство, а в їх числі і
Федеративну Республіку Німеччину [24Diehl O. Kiew und Moskau. Die
ukrainisch-russische Beziehungen als zentrales Problem deutscher und
europaischer Sicherheit. – Bonn, 1994. – S. 5-7.]. Ось чому українсько-німецькі
політичні відносини будувалися на широкій і всеосяжній системі взаємних
стосунків. Ці відносини враховували той фактор, що для України і Німеччини
характерні спільні риси, а саме – обидві держави за географічними і
демографічними ознаками належать до найважливіших держав європейського
континенту.
Федеративна Республіка Німеччина почала приділяти Україні значно більше уваги,
у порівнянні з іншими західними державами ще тоді, коли Українська Радянська
Соціалістична Республіка була у складі СРСР. У 1989 р. Бонн був першим
представником Заходу, який відкрив своє Генеральне консульство у Києві.
Офіційно воно почало функціонувати 1 серпня 1989р. [25 ЦДАГОУ. – Ф. 1. ЦККПУ,
оп. 32, спр. 2572. – Арк. 33.].
31 липня 1989 р. в Міністерстві закордонних справ УРСР був прийнятий
генеральний консул Хеннеке граф фон Бассевітц. У ході бесіди він заявив, що
відкриття генеральних консульств ФРН в Києві і СРСР в Мюнхені є одним із
свідчень початку нового етапу у відносинах між нашими країнами, які
західнонімецька сторона бажає будувати на основі того, що було кращим в історії
наших відносин. Зі свого боку Генеральне консульство зазначило, що буде всіляко
сприяти розвитку торгово-економічних, культурних і дружніх зв’язків між ФРН і
УРСР [26 ЦДАГОУ. – Ф. 1. ЦККПУ, оп. 32, спр. 2572. – Арк. 33-34. ].
З 28 січня по 3 лютого 1990 р. в Баварії на запрошення прем’єр-міністра Баварії
М. Штрайбля знаходилася урядова делегація Української РСР на чолі з Головою
Ради Міністрів УРСР В.Масолом. Необхідно зазначити, що це був перший візит
урядової делегації УРСР на такому рівні в розвинуту європейську країну. 29
січня 1990 р. В.Масол і М.Штрайбль підписали Спільну заяву про основні напрямки
партнерського співробітництва України і Баварії, що було одним з головних
підсумків візиту. Відповідно до цієї Заяви передбачалося співробітництво в
торговельно-економічній галузі, у питаннях розвитку транспортного сполучення та
екології, а також в галузі науки, культури та освіти, спорту і туризму, обміну
юристами, молоддю, школярами, студентами. У відповідності із Заявою для
координації партнерського співробітництва і для сприяння його здійснення було
створено Постійну українсько-баварську робочу комісію на чолі з членами урядів
УРСР і Баварії яка засідала поперемінно в Києві і Мюнхені [27 Там само, оп. 32,
спр. 2792. – Арк. 65-76.]
. Програмою діяльності Постійної українсько-баварської робочої комісії
передбачалося: 1)прийняти пропозицію про навчання українських спеціалістів в
Баварському центрі менеджменту та перепідготовки кадрів. Направити в Мюнхен
двох представників України для визначення напрямів і тематики такого навчання;
2)доручити відповідним українським міністерствам і відомствам довести справу до
завершення створення нових і розширення існуючих спільних підприємств з
фірмами: "Шпатен" (по виробництву пива), "Кайо" (безалкогольні напої), "Дорньє"
і "Сіменс" (медичне обладнання), "Бош-Сіменс Хаус Герете" (мікрохвильові
побутові печі), "Хіпп" (дитяче харчування), "Адідас" (спорттовари); 3) дати
згоду ТПП Верхньої Баварії і Мюнхена на участь України в семінарі з питань
правових і фінансових основ кооперації. З цієї метою направити до Мюнхена
українських юристів і спеціалістів в галузі народного господарства1
[1 ЦДАГОУ. – Ф. 1. ЦККПУ, оп. 32, спр. 2792. – Арк. 76-80.].
Слід зазначити, що ФРН однією з перших серед країн "великої сімки" – вже 26
грудня 1991 р. – визнала незалежність України. 17 січня 1992 р. між двома
державами були встановлені дипломатичні відносини. За місяць, 18 лютого, посол
ФРН у Києві Хеннеке граф фон Бассевітц як перший в Україні Посол іноземної
держави вручив свої вірчі грамоти Президентові України [29 Сообщаем
подробности. Первый посол в Украине // Правда Украины. – 1992. – № 21 (15009).
– С.1.]
. 16 березня 1992 р. офіційно розпочало свою роботу посольство України в Бонні.
Цим було започатковано нову сторінку історії плідного співробітництва між
Україною і Німеччиною.
Однак, стосунки Федеративної Республіки Німеччини з незалежною Україною у перші
півтора роки не можна назвати інтенсивними і динамічними, що стосується
створення політико-правових засад. Це, за баченням вітчизняного дослідника А.І.
Кудряченка, можна пояснити тим, що ФРН певний час розглядала формування
відносин з СНД, в тому числі і з Україною через відносини з Москвою, цьому
факту слугували такі причини: 1) урядові кола Бонна після подолання розколу
німецького народу до останньої можливості орієнтувалися на М.Горбачова,
прихильників новогарьовського процесу; 2)зацікавленість у формуванні нових
взаємин не завжди підкреслювались конкре
- Київ+380960830922