РОЗДІЛ 2
СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ СЕЛА
2.1. Аналіз демографічної ситуації та її вплив на підвищення економічної активності селян
Чисельність населення України станом на початок 2004 р. становила 47,6 млн. чоловік, скоротившись за останні десять років більш як на 4 млн. осіб. Найбільше скорочення відбулося на селі. Воно становить близько 1 млн. жителів, що становить половину загального обсягу скороченого населення України. Нині у сільській місцевості проживає 32% населення України, основна частка якого зайнята в аграрному виробництві. У селі сконцентрована значна частина соціально-економічного потенціалу суспільства. Воно не тільки виконує функцію продовольчого забезпечення держави, а й залишається носієм і продовжувачем самобутніх культурних, моральних традицій минулих поколінь.
Через економічну кризу 1990-х років, яка зумовила занепад села, за 1995-2004 рр. сільське населення України скоротилося на 6,6 %, а населення в цілому по країні на 8 % (рис. 2.1).
Рис. 2.1. Динаміка активності сільського населення за 1995-2003 роки
Розподіл постійних жителів села за віком свідчить про зменшення їх по всіх вікових групах - дітях, підлітках та особах пенсійного віку. Але динаміка означених змін у них неоднакова. Питома частка дітей і підлітків зменшилася на 3%, частка осіб працездатного віку зросла на 4%, а осіб пенсійного віку практично залишилася стабільною. При цьому середній вік сільських жінок за 1998-2004 рр. збільшився на 0,5, а чоловіків - на 1,1 року. В чоловіків він особливо зріс у Луганській (на 2,2 року), в АР Крим (на 2,1 року), Донецькій (на 1,8 року) і Херсонській (на 1,6 року) областях.
Демографічне навантаження (кількість осіб до- і після працездатного віку, що припадає на 1000 осіб працездатного віку) за 1996-2004 рр. у цілому по Україні зменшилося на 157 чоловік, або на 15%. Таке зменшення спостерігалося в усіх регіонах України. Означені структурні зміни можна загалом охарактеризувати як деяке поліпшення якісного складу населення сільської місцевості. Разом з тим навантаження працездатних осіб дітьми за цей період зменшилося на 2,3%, а особами старше працездатного віку, навпаки, зросло. Найменша частка дітей (26,6%) наявна у Київській, Полтавській, Сумській, Хмельницькій і Черкаській областях, тобто в селі зростають темпи постаріння [8,с.36].
Привертає увагу і таке негативне явище - кількість молоді за період 1996-2003 рр. скоротилася на 11%. Безумовно, тут головною причиною є постійне зменшення кількості народжених протягом тривалого періоду (табл. 2.1).
Таблиця 2.1
Баланс сільського населення, тис. чол.
Показники
1995
2000
2001
2002
2003Кількість новонароджених184,5147,1139,2141,8142,2Кількість померлих316,2301295,6300,5305,5Природний приріст населення-131,7-153,9-156,4-158,7-163,3Коефіцієнт народжуваності на 1000 наявного населення9,67,87,78,18,5Коефіцієнт смертності на 1000 наявного населення15,415,415,315,716,0Коефіцієнт природного приросту на 1000 наявного населення-5,8-7,6-7,6-7,6-7,5 Джерело: Дані Державного комітету статистики України.
Саме з цієї причини, як зазначає К.І. Якуба, відтворення населення в сільських агломераціях не забезпечує навіть простого відтворення людності. Рівень народжуваності компенсує природне вибуття попереднього покоління наступним лише на 55 %. Тобто відбувається катастрофічне старіння і вимирання селян [162, с.55]. Як наслідок, дедалі частішими стають однодітність і бездітність, збільшується число позашлюбних дітей. Раніше дані процеси не були характерними для українського села.
Загальновідомо, що стабільність населення, збільшення тривалості його життя є найвагомішим показником економічного зростання, підвищення матеріального добробуту нації на основі високого рівня зайнятості й ефективності виробництва. Спад виробництва, безробіття, інфляційні процеси, що мають місце в нашій країні, притаманні як правило, державам із високим рівнем депопуляції. В Україні депопуляційні процеси постійно зростають. Особливо вони характерні для села. Наприклад, якщо в місті природний приріст у розрахунку на 1000 наявного населення станом на початок 2004 р. становив 6 осіб, то у сільській місцевості - 10.
Скорочення кількості народжених частково пояснювалося занепокоєністю сімей щодо добробуту дитини у складних економічних умовах. Якщо такі тенденції залишатимуться сталими й надалі, це призведе до знищення трудового потенціалу села і як наслідок, до повної деградації сільських територій.
Поділяємо думку К.І. Якуби, що народжуваність сільського населення залежить від чисельності й вікової структури селянок та їх демогенеративної функції. Якщо раніше основною загрозою існування села була міграція молоді жіночої статі, то тепер - скорочення демогенеративної функції жінок фертильного віку внаслідок зниження життєвого рівня селян. Тобто навіть за умов закріплення молоді у сільській місцевості, нестерпне соціальне становище селянок, особливо жінок, зайнятих в аграрній сфері, не дає змоги жінкам фертильного віку належним чином виконувати наділену їм природою дітородну функцію. Це надзвичайно тривожне явище може мати трагічні наслідки щодо природного відтворення сільського населення, збереження й відродження українського села взагалі. Зниження демогенеративної функції сільських жінок може призвести до знелюднення села і прискорення темпів скорочення загальної чисельності населення України.
Якщо жінка не може народжувати, це означає, що суспільство хворе, воно стає на шлях самозречення [163, с.101].
Однією з причин відносно невисокої народжуваності є те, що значна кількість жінок фертильного віку не одружена. Частина з них також народжує дітей, але цей показник набагато нижчий, ніж у заміжніх жінок. Частішають випадки, коли жінки, не вступаючи в шлюб, народжують дітей. Частка таких дітей у сільській місцевості України в 2003 р. становила 19,6 % від загальної кільк