РОЗДІЛ 2
ПОЛІТИЧНІ РЕПРЕСІЇ 1940-1941 рр. ЯК ЗАСІБ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОЦЕСУ ІНКОРПОРАЦІЇ ПІВНІЧНОЇ БУКОВИНИ Й ХОТИНЩИНИ ДО ПОЛІТИЧНОЇ І ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ СРСР
2.1. Перші кроки з "радянізації" Північної Буковини й Хотинщини. Створення системи каральних органів
Входження Північної Буковини та Хотинщини до складу СРСР, що, не зважаючи на методи, якими воно здійснювалося, та політичні плани керівництва СРСР, стало актом історичної справедливості, докорінно змінило суспільно-політичну та соціально-економічну ситуацію на цих теренах. Основним завданням нової влади в утвореній 2 серпня 1940 р. Чернівецькій обл. було встановлення тут радянської суспільної системи - тобто економічної, політичної та соціальної структур, які складали основу державного ладу СРСР. "Радянізація" області, що проводилася в дуже стислі терміни, несла багато позитивних моментів: вживалися заходи до ліквідації безробіття, найбідніше селянство наділялося землею, поліпшувалося медичне обслуговування населення, був покладений початок українізації, розвивалися системи освіти, культури та медицини.
Однак форсовані диктаторські методи механічного, без урахування місцевої специфіки й потреб населення перенесення сюди радянської моделі "казарменого" соціалізму призвели до багатьох соціально-економічних деформацій і масових політичних репресій. Усе, що не вкладалося в радянську суспільну модель чи становило якусь загрозу для її існування, було поставлено поза законом і підлягало репресіям та знищенню. Ліквідації підлягали всі інші ідеології, політичні моделі, економічні структури, культурні та національні течії, крім комуністичних, радянських, а також їхні носії.
Для багатьох буковинців і бессарабців поневіряння по радянських таборах почалися ще в кінці 30-х років. Це були особи, які або легально переїхали на постійне місце проживання до СРСР, або так звані "перебіжчики" - ті, хто повірили радянській пропаганді й нелегально перейшли румунсько-радянський кордон із надією жити в країні "найсправедливішого" суспільного ладу. Однак до них ставилися з недовірою, вбачаючи в кожному шпигуна і в роки "великого терору" майже всі вони були репресовані. Так, буковинець, поет і перекладач, старший науковий співробітник ВУАН Д. Загул був заарештований у Києві в 1933 р. як член "контрреволюційної організації" і помер в одному з колимських таборів улітку 1944 р. [520, с. 191-194]. У 1937-1938 рр. в Україні за обвинуваченням у приналежності до румунської розвідки заарештували 6593 особи [445, с. 3].
Швидке проведення "радянізації" Північної Буковини й Хотинщини вимагало належної організації каральних органів на кшталт загальносоюзних. 2 грудня 1940 р. наказом НКВС СРСР у Чернівецькій та Ізмаїльській областях було утворено 2 обласних управління, три міських та 14 районних відділів НКВС [454, с. 120]. У 1940 р. в НКВС СРСР був створений спеціальний відділ з надання допомоги органам внутрішніх справ республік Прибалтики, областям західної України та Західної Білорусії. В ці регіони були направлені на роботу сотні працівників міліції [525, с.179]. Про те, які головні вимоги висувалися в ті роки до працівників НКВС, промовисто свідчать такі статистичні данні - 83,1% оперативного складу НКВС СРСР були членами ВКП(б), у той же час тільки 6,3% з них мали вищу освіту, а переважна більшість - 54,7% у графі "освіта" писали "початкова" [540, с. 109 ]. Після розділу в лютому 1941 р. НКВС СРСР на НКВС та НКДБ у Чернівецькій обл. Управління НКДБ очолював капітан ДБ Трубніков, а НКВС - Мартинов.
У краї створювались органи міліції - всього 24 підрозділи, з них 11 сільських На 1 січня 1941 вони були укомплектовані на 83% до належного штату. Міліцейську службу несли 1067 осіб, з яких 400 осіб набрали із числа звільнених у запас червоноармійців Чернівецького гарнізону [17, арк. 1]. 4 листопада 1940 р. на засіданні бюро Чернівецького обкому під час обговорення питання "Про стан політико-виховної роботи в органах Робітниче-селянської міліції" було відмічено, що з місцевого населення в міліцію набрано лише 158 осіб [21, арк. 104]. Очолював Управління РСМ НКВС Чернівецької обл. капітан міліції Телєгін.
У кожному районі області було відкрито дільницю народного суду, яких на 1 січня 1941 р. нараховувалося 26. Народні суди гостро потребували кваліфікованих кадрів - замість 42 штатних одиниць у них працювало лише 29. Обласний суд та Управління НКЮ були укомплектовані повністю [578, с. 11]. В області організували колегію адвокатів, де працювало 53 особи. На відміну від інших юридичних і правоохоронних установ, колегія адвокатів складалася з високопрофесійних кадрів - вищу юридичну освіту мали 50 її працівників. Переважна більшість адвокатів походили із Чернівецької обл. - 49 осіб, з них 40 осіб були євреями, українців налічувалося 5 осіб, решта - румуни й росіяни. Очевидно, такий кадровий склад колегії адвокатів, якій дуже контрастував зі складом інших юридичних і правоохоронних органів, можна пояснити тим, що в ті часи інститут адвокатури виконував лише декоративні функції. Усього по області на юридичну роботу із місцевого населення було висунуто 1575 осіб [24, арк. 1, 2, 12, 14].
Наступним кроком нової влади стала організація мережі в'язниць. Наказами НКВС № 00146 від 20 вересня 1940 р. та № 001128 від 7 вересня 1940 р. в області утворено 4 в'язниці - дві в Чернівцях, № 1 та № 2, і по одній у Хотині та Сторожинці, розрахованих на 1180 в'язнів зі штатом 297 працівників [453, с. 127]. Для здійснення масового терору в країні на той час була створена й особлива структура пенітенціарної системи. Аналізуючи еволюцію системи місць ув'язнення, вчені дійшли висновку, що в 1941-1953 рр. вона перебувала в стадії "табірно-виробничого комплексу". Його виникнення пов'язано з реформою лютого 1941 р., коли НКВС був розділений на НКДБ та НКВС. Останній став по суті господарським наркоматом, а табірно-господарський комплекс - однією з важливіших структур у виробничих силах країни [680].
Тоталітарна держава потребувала особливої правової сист