РОЗДІЛ 2
ПРІОРИТЕТИ ТА МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ РОЗВИТКУ РЕАЛЬНОГО СЕКТОРА
2.1. Промислова політика
Розвиток реального сектора економіки визначається як законами ринку, так і об'єктивними умовами його регулювання, де провідну роль відіграє держава, її промислова політика. Під останньою розуміється система заходів, спрямованих на розвиток національної економіки, новітніх технологій та товарів з високим ступенем обробки, перехід до інноваційних форм господарювання.
Україна, яка має структурно розвинений і багатогалузевий промисловий комплекс, належить до індустріально розвинених країн. Цей промисловий комплекс включає індустріалізовані галузі - чорну і кольорову металургію, хімію та нафтохімію, машино- і приладобудування, легку та переробну промисловість, а також наукоємні види економічної діяльності - авіакосмічну, суднобудівну, виробництво військової техніки, верстатобудівну та інструментальну, електротехнічну і приладобудівну, виробництво засобів зв'язку, інформатики та складної апаратури, медичного устаткування, радіоелектронну тощо.
Вплив структурно-промислової політики на економічний розвиток завжди привертав увагу вчених-економістів та працівників вищих органів виконавчої влади. Коли структурні проблеми стали вкрай актуальними, в постсоціалістичних країнах, з'явилась ціла низка робіт, в яких розглядаються назрілі питання структурно-технологічної перебудови економіки перехідного типу [39-48].
Водночас найуразливішим місцем української економіки є структурна розбалансованість промислового комплексу, його деформованість, високий рівень енерго- та капіталоємності виробництва. З 1991 до 2000 р. частка паливно-сировинних галузей зросла з 17,3% до 59,2%, або в 3,42 рази, тоді як питома вага машинобудування та металообробки зменшилася майже вдвічі - з 36,3% до 13,2%, а галузей соціальної спрямованості (легка, харчова) - з 36,7% до 19%, або більш як у 1,9 рази.
В роки економічного зростання (2000-2003 рр.) у структурі промис-лового комплексу відбулися позитивні зрушення. Впродовж 2000-2003 рр. обсяги промислового виробництва збільшилися на 60,3%, машинобудування - на 107,1, товарів широкого вжитку - на 91,2%.
В Стратегії економічного і соціального розвитку України на 2004-2015 роки зазначено: "Стратегічною метою державної структурно-інноваційної політики є створення сучасного інтегрованого в світове виробництво і здатного до саморозвитку промислового комплексу України. Базовим довгостроковим критерієм здійснення відповідних структурно-інноваційних змін є забезпечення системної модернізації промислового виробництва, його відповідності сучасним вимогам науково-технологічного прогресу та постіндустріального розвитку. Період 2004-2015 рр. має стати етапним у завершенні інституційних, організаційних та матеріально-технічних передумов індустріального етапу розвитку економіки України, її системної трансформації в постіндустріальне суспільство. Галузева структура промислового виробництва повинна наблизитися до пропорцій, які мають економічно розвинені країни" [49].
Промисловість зараз і в майбутньому забезпечуватиме матеріально-технічну базу розвитку інших секторів народного господарства, акумулюватиме найважливіші науково-технічні досягнення. Об'єктивними передумовами подальшого розвитку промисловості є:
* підвищення ефективності ринків промислової продукції, зниження комунікаційних і транспортних витрат;
* широке розповсюдження універсальних інформаційних технологій у всіх видах промислової діяльності;
* посилення ролі малих та середніх венчурних фірм;
* прискорений розвиток новітніх галузей та виробництв, заміна традиційних виробництв.
На найближчі 15-20 років збережеться частка паливно-енергетичного комплексу, помітно зросте частка машинобудування при відносному скороченні питомої ваги сировини та матеріалів, предметів споживання.
Корінним питанням промислової політики України є правильний вибір її пріоритетів. В нашій державі найбільш технологічними є авіакосмічні виробництва, атомна енергетика, приладобудування, програмне забезпечення. Ці види економічної діяльності, а також підгалузі ВПК при умові щорічних темпів приросту в 10-15-20% можуть формувати "точки" зростання та здійснити акумулятивний вплив на всю економіку на рівні 6-6,5 приросту ВВП на тривалий період.
По фундаментальних напрямках, слід розробити довгострокові цільові програми з переважною часткою бюджетного фінансування. Крім того, для реалізації промислової політики доцільно створити позабюджетний цільовий позичковий фонд промисловості, забезпечити капіталізацію великих підприємств на базі прискореного розвитку українського фондового ринку, широко використовувати вільні активи страхових компаній, пенсійних, інвестиційних фондів, коштів трудових мігрантів тощо.
Йдеться, таким чином про мобілізацію, так званих довгих грошей для модернізації промисловості. Теперішня практика короткострокового банківського кредитування не здатна розв'язувати фундаментальні проблеми піднесення реального сектора економіки. Не розв'язаним досі залишається питання про посилення процесів притоку іноземних інвестицій та якісної зміни його структури.
Промислова політика реалізується як методами макроекономічного, так і адміністративного регулювання. На сьогодні в Україні відсутнє державно-правове регулювання, зокрема податкових та інших інструментів в цілях стимулювання переливу капіталу в пріоритетні види економічної діяльності, структурного маневру міжгалузевого характеру, практично не використовується широкий спектр фінансових інвестиційних регуляторів, не забезпечено стале функціонування національного відтворювального комплексу, а саме машинобудування та промислового виробництва. Критичне значення для сталого розвитку економіки мають також галузі, які виробляють засоби виробництва для АПК, інфраструктурного комплексу - енергозабезпечення, транспорту, зв'язку, фармацевтичної промисловості, захисту довкілля та екологічної безпеки.
Для реалізації промислово