РОЗДІЛ 2
ВДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ
2.1. Пріоритетні напрями економічної політики в галузях соціально-економічної інфраструктури
Емпіричне підтвердження дії передавального механізму в трансформаційних економіках зумовлює визначення пріоритетних напрямів економічної політики для досягнення стійкого економічного зростання і, в першу чергу, розвиток її фінансової складової.
Це передбачає, по-перше, аналіз досвіду країн світу, що пропонує за певними критеріями оптимальне співвідношення державного та ринкового регулювання соціально-економічної інфраструктури, по-друге, врахування особливостей інституційного розвитку України, що включають діюче законодавство та інститути державного регулювання.
Успішність реформ в державному регулюванні в Україні значною мірою обумовлюється врахуванням внутрішніх специфічних для країни факторів - таких, як еволюція макроекономічної політики та розвиток національних ринків капіталу, значна політична стабільність, наявність прийнятних законних схем господарювання, підприємницьке середовище та розвиток інфраструктури. Проте, існують й екзогенні фактори, яких держави світу неспроможні уникнути, а лише можуть непрямим шляхом зменшувати або збільшувати їх впливи. Таким фактором виступає глобалізація. Вона балансує необхідність і можливості залучення іноземних інвестицій в різні галузі економіки та значним чином починає впливати на фінансову та соціальну політику трансформаційних економік.
Це зумовлено такими причинами. Як зазначає більшість дослідників, позитивні ефекти глобалізації відзначаються у розвинутих країнах. Натомість у програші залишаються країни, що розвиваються та ті, що переживають соціально-економічну трансформацію [10, 23, 34, 55, 62]. Глобальні процеси спричиняють проникнення капіталів на ті ринки, де вони приносять найбільшу віддачу Це супроводжується прийняттям відповідних програм соціально-економічного розвитку, які створюють умови для проникнення приватних капіталів у раніше недоступні галузі та сфери економічного життя. При цьому держава ставить перед собою задачі покращення інвестиційного клімату, удосконалення інституційного середовища, законодавства. Наслідки таких дій можуть мати різний соціально-економічний контекст.
Аргументи на виправдання глобалізації полягають в тому, що хоча глобалізація і створює загрози соціальному добробуту деяких країн, значно більше він потерпає від інших факторів - податкової політики і демографічних змін [34, с.6]. Для країн, які залучені в процес глобалізації важливим є збільшення соціальних витрат, щоб компенсувати негативні наслідки глобалізації, яких могло й не статися за інших умов. Водночас в зарубіжних дослідженнях зазначається, що в тих країнах, що мають більшу зовнішню орієнтацію, витрати консолідованого бюджету на інфраструктуру зростають [167, 169].
Висновки противників глобалізації ґрунтуються на соціологічних аспектах поведінки індивідів. Мешканці бідних країн і представники нижчих верств населення тим важче переживають своє становище, чим краще вони собі уявляють те "багате життя" інших країн і соціальних груп, інформація про яке починає поширюватися через систему світових телекомунікацій [23, с.7]. Більш того, як зазначає С.А.Тангян, внаслідок отримання широкого спектру інформації про добробут більш розвинутих держав, населення країн, що розвиваються та переживають трансформаційну кризу, може стати осередком ворожби, конфліктів та насильств [96, с.104]. Глобальна система комунікацій обмежує роль держави на інформаційному полі, робить майже неможливим урядовий контроль за потоками інформації [62].
Низький рівень розвитку та добробуту, поряд із залежністю від сировинного фактору, міжнародних грантів та іноземних інвестицій, спонукає трансформаційні країни реформувати економіку, намагаючись активізувати матеріальне виробництво, що дає додаткові робочі місця, та підвищувати якість інфраструктурних послуг, що формує людський капітал і забезпечує ефективність виробництва.
Проблеми реформування економіки та галузей соціально-економічної інфраструктури полягають в тому, що:
1) у держави та підприємств може не виявитися достатнього резерву для таких перетворень, включаючи фінансові та часові ресурси;
2) темпи прискорення розвитку інфраструктури можуть виявитися недостатніми для досягнення необхідного рівня, що при аналізі вигод та витрат може виявити неефективність перетворень та капіталовкладень;
3) елементи інфраструктури спричиняють не однаковий вплив на економічне зростання, при цьому виникають дві альтернативи перетворень: розвивати найбільш впливові галузі чи вести гармонійні перетворення у всіх галузях одночасно. Дія факторів в рамках першої альтернативи може виявитися тимчасовою, оскільки не втягнуті у процеси розвитку інші складові інфраструктури будуть зменшувати результативність зусиль. Другий напрямок може забезпечити стабільність розвитку всіх галузей соціально-економічної інфраструктури, але при цьому не сприятиме максимальній реалізації інфраструктурного потенціалу у досягненні економічного зростання [108].
Вибір принципів, методів та інструментів державного регулювання інфраструктури в економічній системі, що склалася в Україні, може ґрунтуватися на аналізі досвіду інших країн. Позитивні та негативні наслідки реформування галузей інфраструктури з урахуванням особливостей розвитку країни може стати значною базою для розробки національної економічної політики.
Отже, аналіз досвіду країн дає можливість виявити інституційну, політичну та фінансову специфіку організації надання інфраструктурних послуг, що, у свою чергу, дозволяє визначити зміст реалізованих підходів та умови, за яких було досягнуто успішні результати.
Практика різних країн щодо реформування соціально-економічної інфраструктури демонструє використання різних методів: залучення приватних інвестицій, бюджетна децентралізація, інституційні перетворен