РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМИ ПРОЦЕСАМИ
2.1. Аналіз державної та регіональної політики України в галузі інновацій
Як свідчить досвід розвинених та індустріальних країн світу, економічний ріст майже на 90% забезпечується за рахунок упровадження нової техніки і технологій [41, с. 28]. Основною метою державного регулювання економічних процесів у розвинених державах світу є забезпечення динамічного росту національної економіки, який досягається тільки при належному розвитку та успішності інноваційної сфери.
В Україні створена Державна інноваційна компанія (у минулому Державний інноваційний фонд) і місцеві структури державного регулювання інноваційних процесів, регіональні технопарки та інші спеціалізовані інфраструктурні організації, інвестиційний банк розвитку, впроваджуються регіональні програми підтримки інноваційного розвитку.
Для побудови інноваційної економіки є всі передумови, головною з яких є значний науковий і промисловий потенціал. У 2002 році в Україні виконували наукові та науково-технічні роботи близько 1500 організацій, що майже на 11% більше в порівнянні з 1991 роком. Це пов'язано насамперед із дробленням наукових установ, які існували, на більш дрібні самостійні одиниці. У той же час змінюється структура наукових організацій: зростає кількість вищих навчальних закладів і зменшується кількість наукових організацій, які спеціалізуються в області технічних наук (з 1998 р. - 5%) (рис.2.1).
Кількість фахівців, які виконують науково-технічні роботи по роках складало: 1990 - 313,1; 1995 - 179,8; 1997 - 142,5; 1999 - 126,0; 2000 - 120,8; 2001 - 113,3; 2002 - 107,4 тис. осіб [149, с. 358].
1 - галузевий; 2 - заводський; 3 - академічний; 4 - вузівській
Рис. 2.1. Розподіл загальної кількості наукових
організацій по секторах науки
В державі діє широка мережа наукових і науково-технічних установ різного профілю; діють наукові школи високого рівня; виконується безліч перспективних досліджень, здатних підвищити конкурентноздатність вітчизняної економіки. Однак забезпечення інноваційних зрушень в економіці утруднюється відсутністю ефективного механізму практичної реалізації можливостей вітчизняного науково-технічного потенціалу і безліччю інших проблем [50, с. 29].
В умовах ринкової економіки науково-технічний потенціал держави проявився як нераціональний по декількох ознаках (не відбиває потреби реального сектору економіки; характеризується низькою інтенсивністю; некомерційною сутністю розробок тощо). До того за роки кризи він деякою мірою зруйнувався через незатребуваність, відбулося зниження кваліфікації наукових кадрів, виникло відставання в порівнянні з загальносвітовим рівнем досягнень НТП у ряді сфер.
Незважаючи на значні можливості розвитку, в Україні відбувається зниження інноваційної активності промислових підприємств. Вони зіштовхнулися з необхідністю одночасного відновлення основних виробничих фондів і технологій, підтримки виробничої діяльності, рішенням екологічних проблем. Кількість підприємств, які впроваджують інновації в період реконструкції національної економіки, помітно зменшилася. Так, наприклад, у 1995 р. їхня частка в загальній кількості складала 22,9%, у 2001 р. - 14,3%, у 2003 - 18%. Слід зазначити, що в розвинених країнах (США, Японії, Франції, Південній Кореї та ін.) частка інноваційно активних підприємств складає від 70 до 82 % від загальної кількості [41, с. 28].
Серед промислово розвинених регіонів України показник інноваційної активності підприємств має наступну величину (Рис. 2.2) [36, с. 203].
Рис. 2.2 Питома вага інноваційно активних підприємств
по промислово розвинених регіонах України, %
Причини зниження інноваційної активності представлені у вигляді таблиці 2.1.
Слід зазначити, що в останні роки ситуація в інноваційному секторі вітчизняної економіки змінилася. Обсяг наукових і науково-технічних робіт, виконаних власними силами в загальному обсязі по роках склали (млн. грн. у фактичних цінах): 1995 р. - 709,3; 1997 р. - 1263,4; 1999 р. - 1578,2; 2000 р. - 1978,4; 2001 р. - 2275,0; 2002 р. - 2496,7. Зросли і витрати організацій на науково-технічні роботи, виконані власними силами, по роках вони склали (млн. грн. у фактичних цінах): 1995 р. - 596,2; 1997 р. - 1113,2; 1999 р. - 1264,9; 2000 р. - 1636,3; 2001 р. - 2010,7; 2002 р. - 2153,7.
Таблиця 2.1.
Причини зниження інноваційної активності підприємств в Україні
В перехідний період формування суверенних держав та гострої соціально-економічної кризиВ період стабілізації економічної
ситуації121. Розпад єдиного промислового комплексу СРСР та науково-технологічних зв'язків, зруйнування єдиного інформаційного простору.
2. Неринкові принципи функціонування радянської інноваційної системи.
3. Відсутність інфраструктури інноваційної діяльності.
4. Відсутність власних коштів підприємств.
5. Незначна державна підтримка.
6. Загальна соціально-економічна криза, неплатоспроможний попит.
7. Лібералізація імпорту інновацій та продукції.
8. Відсутність ринкової інфраструктури.
9. Відсутність стратегічних основ інноваційного розвитку на рівні підприємства та держави.1. Низький рівень державного фінансування НДДКР та недостатність власних коштів підприємства.
2. Неефективність інструментів державної інноваційної політики.
3. Низька інвестиційна активність вітчизняних та зарубіжних інвесторів.
4. Низький платоспроможний попит на інноваційну продукцію.
5. Недосконалість інноваційної інфраструктури, ринку інноваційної продукції, фондового ринку та ринку цінних паперів.
6. Недосконалість механізмів фінансування та інвестування інноваційного розвитку.
7. Відсутність мотивації вітчизняних підприємств до проведення НДДКР та реалізації їх результатів.
8. Домінування зарубіжних джерел інновацій.
Продовж. табл. 2.1.
1210