РОЗДІЛ 2
ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ ХАРКІВСЬКОЇ ШКОЛИ ГРАФІКИ
2.1. Становлення нової системи вищої графічної освіти в 1920-ті рр.
На початку ХХ ст. спостерігається зростання ролі графіки в художньому процесі всього європейського регіону. Розглядаючи харківський мистецький осередок, зазначимо, що графіка стає одним із характерних його проявів. Включена в загальний модерністський контекст, вона відзначається умовністю пластичного мислення, яке реалізується в декоративній, абстрагованій формі, має розвинену ужиткову галузь. Цей вид образотворчого мистецтва розвивався на базі Харківського художньо-промислового училища середнього типу, яке мало фундаментальні традиції, закладені М.Раєвською-Івановою та її однодумцями.
Як зазначено у статті "Сторінки історії", руйнування академічної системи художнього навчання, що розпочалося після революційних подій у жовтні 1917 р. в Росії, захопило і Харків. Одним із нововведень відділу образотворчих мистецтв Наркомосу України стає реорганізація художнього училища у державні майстерні, подібно до Вільних державних майстерень, створених у результаті реорганізації академії мистецтв у Петербурзі [126, с.10]. "Повсюди в Росії Вільні державні майстерні вже в 1920 - 1921 рр. почали реформуватись", через те, що системна структура навчання майбутніх фахівців не мала спеціальних навчальних програм. У Петрограді відновлюється традиційна художня школа [там же].
Дослідники вказують, що "на цей час при Наркомосі України, як і в Росії, було створено відділ професійного навчання Укрголовпрофос, який мав вирішити питання про подальший розвиток художньої освіти в Україні, в тому числі і в Харкові" [там же]. Орієнтиром стає не Академія мистецтв у Петрограді, а ВХУТЕМАС. Згодом Вільні майстерні у Харкові перейменовуються на завод художньої індустрії, а у 1920 - 1921-х рр. відділом професійної освіти України харківську художню школу орієнтовано на підготовку спеціалістів вищої кваліфікації, пов'язаних з виробництвом [там же].
Сприйняття художника як майстра уподібнювалося політиці ВХУТЕМАСа, його спробі втілення на практиці ідей виробничників, де з першого року заснування (1920 - 1921) впроваджувався "об'єктивний метод" викладання, що спирався на наукову основу і був єдиним для всіх видів художньої творчості. Ідея наукового, логічно-об'єктивного підходу до прийомів та засобів художньої виразності пов'язувалася з відходом від предметних зображень і виходом до "першоелементів" художньої мови, таких як лінія, геометрична форма, колір, фактура, рух тощо.
22 вересня 1921 р. відбувається офіційне відкриття Харківського художнього технікуму. Цей тип навчальних закладів у 1920-ті рр. належав до мережі вищої освіти. Фундаментом професійного навчання вважалася академічна система, що спиралася на попередній педагогічний досвід викладачів, серед яких учні І.Рєпіна: О.Кокель, С.Прохоров, М.Федоров. Проте життєві умови та уряд змушували адміністрацію й художню раду прискорити ухил у виробничу сторону. Однак, як вказують дослідники, - "учні І.Рєпіна, що складали основний контингент харківських художників-педагогів, не були підготовані для такої діяльності, окрім графіки й гравюри" [126, с.10-11].
У січні 1922-го р. відкривається графічна майстерня, яку очолює В.Єрмілов. На всіх факультетах вводяться композиційні роботи виробничого характеру. З самого початку колектив технікуму ставить задачі, пов'язані з визначенням специфіки художнього закладу, його ролі у культурному житті України. Разом із необхідністю відображення пролетарської сутності мистецтва, використанням досягнень науки і техніки, висувається проблема створення стилю, що має віддзеркалювати своєрідність Слобідського краю. Так, З.Фогель відзначає: "У технікумі Єрмілов продовжує разом із викладацькою роботою і в процесі цієї роботи свої експерименти над "матеріальним оформленням речей", а також у галузі кольорознавства..." [236, с.38]. Він експериментує з матеріалами, фактурами, формами, досліджує їх кольорові сполучення, використовує широку гаму матеріалів: дерево, метал, скло, тканину, продовжує розробляти проблеми кольору, об'ємної форми, фактури. Саме до цього часу відноситься розробка "єрміловського" шрифту. Зразки створених Єрміловим шрифтів досить різноманітні. Всі вони відрізняються ясністю, чіткістю, виваженістю пропорцій.
Значне місце у творчій роботі художника посідає рекламна графіка. Його прихід у рекламу був органічним і закономірним. Епоха вимагає від художника, як вважав сам Єрмілов, не станкових творів, а участі у створенні утилітарних речей. Але в цій роботі художник має залишатися художником, а отже, в першу чергу займатися не технічним, а художньо-образним аспектом речей [236, с.39].
Слід зауважити, що хоча пошуки В.Єрмілова 1920-х рр. багато в чому перегукувалися з експериментами В.Татліна, Л.Лисицького, О.Родченка та ін. (рис. 2.1), однак їх відрізняє емоційність, підвищена декоративність, відчуття зв'язку з народно-ужитковим мистецтвом (рис. 2.2), що у 1960 - 1970-х рр. стане однією із стильових ознак графічної мови представників харківської школи. Слід наголосити, що своєю педагогічною діяльністю, постійними пошуками й експериментами майстер закладає дизайнерські традиції графічної школи (рис. 2.3). Так, дослідники становлення харківської художньої школи вказують, що уже у 1920-ті рр. "учні під керівництвом В.Єрмілова вирішували завдання дизайнерського характеру" [130, с.13].
Якщо у 1921 - 1923 рр. система художнього навчання ще мало чим відрізнялася від академічної, то з 1924 р. затверджується новий план, змінюється структура технікуму: створюються два відділи - архітектурний та пластичних мистецтв, при якому разом із іншими існує і графічна майстерня. З другого курсу навчання на всіх спеціальностях окрім "Скульптури" уводиться композиція. Поряд із загальною історією мистецтва викладається історія мистецтва України та, у відповідності до спеціалізації, історія живопису, скульптури, театру, графіки. Студенти отримують знання з української мови, літера