Розділ 2.
СИСТЕМНО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ХРИСТИЯНСЬКИХ ЦІННОСТЕЙ
2.1. Аксіологічна система християнства.
Розкриття предмету нашого дослідження, а саме ціннісної природи релігії на прикладі християнства, вимагає виявлення основних характеристик цінностей, форм їх існування і структурних рівнів організації згідно принципу цілісності. Оскільки на практиці досліджувані процеси і явища носять системний характер, то при їх вивченні найкраще застосовувати системний підхід. Розгляд християнських цінностей як єдиної цілісної системи, тобто сукупності визначених елементів, між якими існує закономірний зв'язок чи взаємодія, дозволяє упорядкувати аналіз окремих цінностей, віднайти критерій їх систематизації.
Основи розуміння релігії як аксіологічної системи були закладені Е.Дюркгеймом і Т.Парсонсом. Так, Е.Дюркгейм трактував релігію як систему вірувань і ритуалів, яка об'єднує тих, хто дотримується й практикує їх, в моральну спільноту - церкву [61, 113]. Аналізуючи підхід Дюркгейма, Парсонс стверджував, що вірування, пов'язані зі священним, упорядковані в термінах культурного коду, і дві його первинні універсальні категорії - розум і мораль - утворюють матрицю [134, 175]. У когнітивній і моральній категоріях, які об'єднуються в символах священного, Дюркгейм вбачав основні поняття, потрібні для пояснення феноменів людського життя і, особливо, його соціального аспекту. Значення символів священних речей полягає в тому, що вони розкривають фундаментальні підвалини функціонування людського суспільства.
Т.Парсонс, трактуючи релігію як явище культури, помістив її в точку перетину трьох систем, в які організоване життя людини: особистості, суспільства і культури; тобто розглядає релігію як одну зі структурних, символічно значимих систем, через які і за допомогою яких регулюється й скеровується соціум і особистість [134, 181]. Релігія знаходиться на стику цих систем, так як саме через неї цінності культури впроваджуються в суспільство і, сприйняті ним, засвоюються окремою людиною.
Для розуміння ролі християнських цінностей у житті людини важливим є те, як Парсонс окреслював роль релігії на рівні особистої системи. У людській поведінці надто мало чисто біологічного, і воно не визначається генетично детермінованими інстинктами, а тому є більш пластичним, має свободу вибору згідно запропонованих культурою зразків поведінки. Це величезна перевага людини в порівнянні з тваринами, але вона має і зворотний бік: дитина безпомічна, вона повинна навчитися володіти своїм тілом, контролювати емоції і спрямовувати свої дії. Для продовження людського роду необхідний соціальний порядок. Дитина потребує керівництва, зразка, який містив би не тільки інструкції щодо поведінки в наявній ситуації, але і прищеплював би здатність до узагальнення, визначення типів ситуацій, у яких можуть бути застосовані раніше знайдені способи поведінки. Зразки поведінки, що підтримуються багатьма, виробляються в умовах конкретного суспільства і є каркасом, у якому індивід усвідомлює себе як особистість і усвідомлює свої стосунки з оточуючими. Ці зразки запобігають хаосу нічим не обмеженого вибору дій, визначаючи їхній напрямок, означуючи їхній сенс і передбачаючи наслідки. Така здатність узагальнення реалізується не тільки в створенні зразків належної поведінки в повсякденному житті, але й у контексті людського життя, вписаного у рамки універсуму [134, 182-185]. Отже, кожний індивід живе в трьох світах, функціонуючи у кожному з них специфічним чином: у природному середовищі як біологічний організм; у світі повсякденного життя, виробляючи відповідно до його потреб і масштабів ті орієнтири й зразки поведінки, що допомагають зрозуміти індивіду сенс його існування; і, нарешті, в ідеальному світі, застосовуючи такі ідеальні моделі, котрі вивищуються над звичайною реальністю. Релігія зв'язує ці три світи в єдине осмислене ціле. Таким чином, у структурному функціоналізмі вона трактується як така, що, у першу чергу, спрямована на вирішення кінцевих, межових проблем людського існування, як система, що інтегрує в єдиний значеннєвий простір життя людини, тобто фактично, ціннісна система.
У дослідженні ролі релігії, її значення на рівні соціальної системи Т.Парсонс опирається на соціологічну релігійну концепцію Е.Дюркгейма. Всезагальна віра, згідно Дюркгейма, творить моральну спільноту, що мовою сучасних понять називається церквою, спільноту безперечно релігійну, але в той самий час і світську соціальну систему. Хоча конкретні форми релігійної організації в різноманітних суспільствах неоднакові, в усіх випадках релігія є певним типом спільності - групою людей, що поділяють спільні вірування й зразки поведінки. Парсонс вважає, що в "Елементарних формах релігійного життя" Дюркгейм виділяє велику тріаду основних принципів системи людської діяльності: релігійний, моральний і когнітивний компоненти, котрі у його інтерпретації складають три первинних центри (осередки) культурної системи: конструктивну символізацію, морально-ціннісну символізацію і когнітивну символізацію. До них Парсонс додає четверту - експресивну символізацію, котру пов'язує з категорією афекту і розглядає як узагальнений засіб взаємообміну, укорінений насамперед у соціальній системі. Ця четверта символізація являється надто важливою в процесі аналізу релігійного ритуалу. Єдність цих категорій на різних рівнях дає можливість зрозуміти, яким чином релігія визначає мотивацію людської поведінки. Вона пов'язує їх не тільки з наявними навколишніми обставинами повсякденного життя індивіда, але і з космічним порядком - "трансцендує" їх. Тому релігійні інститути можуть виступати в якості найсуворіших санкцій і заборон, протидіяти поведінці, що становить небезпеку для соціальної спільноти, існуванню самого людського роду. Керівництво з боку релігійних інститутів часто набуває настільки великої сили, що "переважує" імпульси інших соціальних інститутів і навіть суспільства, не говорячи вже про індивідуальні потреби. Це положення розкриває суть соціальної дете