РОЗДІЛ 2
ДЖЕРЕЛА ГНОСТИЧНОГО ДУАЛІЗМУ
Питання про те, чи є гностицизм релігійним явищем, чи філософським, досі
залишається дискусійним. Вочевидь, відповідь на це питання пов’язана також із
з’ясуванням питання про джерела походження дуалізму в античному гностицизмі.
Відомий російський мислитель ХІХ століття, спеціаліст у галузі стародавньої
церковної історії В. В. Болотов вважає дуалізм наслідком мінорного мотиву
гностицизму — мотиву, який повсюдно виявляється в гностицизмі, і який є
головною відмінністю гностицизму від християнства [19]. Філософ також окреслює
«загальноприйняту» схему уявлень про гностицизм, підкреслюючи, однак, що вона
не є вичерпною і не враховує окремих систем. Згідно цієї схеми, деяким
гностичним системам притаманний слабкий дуалізм, а деяким — сильний.
За думкою В. В. Болотова, при слабкому дуалізмі можна виявити, що деміург
уявляється слабкою духовною істотою, яка потрапляє в матерію і стає творцем за
необхідністю; Бог еманатично розвиває із себе низку «еонів», сукупність яких
складає «плерому», для того щоб усунути зіткнення між Богом і матерією;
Христос, який є центральним пунктом світової історії, діє не проти деміурга;
заперечується тільки іпостасне єднання духу й матерії, Христос же живе й діє в
іншій, дійсній людині.
При сильному дуалізмі виявляється наступне: деміург створює світ або усупереч
Богу — як обурений янгол, або як невільник, захоплений у полон матерією;
протилежність початків витримується суворіше, і поняття «еманації» як таке —
відпадає, верховні начала — добро і зло протистоять один одному безпосередньо;
Христос діє всупереч деміургу; наявний докетизм — тобто, людська природа Христа
перетворюється на фантом, на чисту примару.
М. Поснов розрізняє східний (до якого відносить офітичні секти, Саторніла,
Василіда, Кердона та Маркіона) та західний гностицизм (система Валентина та
його послідовників), і вважає, що дуалізм притаманний їм не в однаковій мірі.
Дуалізм сходу є, на його думку, глибоко життєвим, космічним, він позначений
жорстокою боротьбою двох протилежних початків і це відбувається у всьому світі.
Західний дуалізм є метафізичним, він обумовлений необхідністю визнати існування
поруч із богом матерії, хоча значущість її нівелюється. Старогрецька філософія,
— за думкою М. Поснова, — приховує матерію, «вона прагне знецінити матерію до
останнього ступеню, зробити її, при нікчемності її, неначе непомітною,
неіснуючою» [92, с. 540].
Окрім того, М. Поснов ототожнює дуалізм добра і зла із дуалізмом духу та
матерії: «У західних гностиків — матерія груба та пасивна, у східних — добрий і
злий початки обидва живі, мають ініціативу й творчу силу» [92, с. 541].
Г. Йонас також розрізняє два типи гностичного дуалізму, які він називає
«іранським» і «сирійським». Іранський тип, за його думкою, розпочинається з
дуалізму двох протилежних принципів, пояснює, головним чином, як першопочаткова
Темрява поглинула елементи Світла. До іранського дуалізму Г. Йонас відносить
маніхеїв, класифікуючи маніхейство як гностичну течію.
Сирійський тип гностичного дуалізму, на думку Г. Йонаса, встановлює походження
світу від одного неподільного джерела буття. Його прикладом слугує вчення
Валентина. Але специфічність дуалізму гностиків виявляється не в тому, яким є
його походження, «обидва типи «дуалістичні» в тому, що стосується їх загального
висновку: існуючого розриву між Богом і світом, світом і людиною, духом і
плоттю» [52, с. 233-234].
Американський дослідник Курт Рудольф надає зороастризму особливого значення у
формуванні гностичної думки, зокрема, есхатологічних ідей та іранського
дуалізму, який передбачає протиставлення Світла й Темряви, Бога й диявола,
добра і зла. Однак, іранський дуалізм був трансформований у гностицизмі в
онтологічний. Антропологічний дуалізм, притаманний гностицизму, є також внеском
іранської думки у формування гностичного світогляду, як підкреслює К. Рудольф
[161, с. 283].
К. Рудольф додає до попередників гностичного дуалізму також дуалізм Платона та
індійський дуалізм сутності й проявлення, хоча останній вважає сумнівним [161,
с. 61]. Сутнісною характеристикою гностичного дуалізму дослідник вважає його
«акосмічність», на відміну від «прокосмічної» старогрецької думки. Саме за
негацію матеріального світу неоплатонік Плотин критикує системи відомих йому
гностиків. В праці «Проти гностиків» Плотин підкреслює: «Не варто також
вважати, ніби наш світ — джерело усіляких бід і нещасть лише тому, що в ньому
ми знаходимо багато неприємних речей. Подібне судження підносить його надто
високо, урівнюючи в чомусь із умосяжним світом, в той час як він — лише
відображення останнього» [88, с. 175].
Нідерландський філософ, спеціаліст в галузі античної філософії, викладач
Утрехтського університету Ж. Мансфелд вважає, що оригінальний імпульс дуалізму
в гностицизмі не може бути цілком виведений із грецької думки, хоча й може, за
певною мірою, пояснюватись як відгук на грецькі ідеї, що співпадали із
не-грецькими. Окрім того, незаперечним є факт того, що гностицизм процвітав у
греко-римському середовищі, що було можливим завдяки його еллінізації.
Ж. Мансфелд також вважає, певною мірою, виправданою думку Плотина про те, що
гностичний дуалізм є лише перекрученим вченням Платона, хоча, звичайно, надто
вузькою [157, с. 290].
На думку ж російського дослідника Р. В. Свєтлова, гностицизм поєднує
метафізичні античні схеми з етичним дуалізмом і, насправді, виявляється одним з
варіантів монодуалізму, так само як і всі інші «єресі». «Чистий» же дуалізм
притаманний лише маніхеям та мандеям. Навіть традиційний іранський дуалізм
відрізняється від маніхейства, вважає Р. В. Свєтлов, підтвер
- Київ+380960830922